19 липня цього року 147-ма окрема артилерійська бригада, яка входить до 7-го корпусу швидкого реагування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України,…
Відомо, що так звані «армійські» корпуси або «народну міліцію» фейкових республік на сході України насправді очолюють суцільно російські офіцери. Є й докази того, що війну на нашій землі спровокували спецслужби Росії і зрадники, які заробляли на нові будинки й авто продажом Батьківщини. Спеціально для АрміяInform український розвідник розповів про події на Донбасі, які передували бойовим діям навесні 2014 року.
Для окупанта люди є бидлом
Житель міста Гвардійського, що на Дніпропетровщині, Микола, (ім’я змінено з міркувань безпеки), на цей момент – співробітник одного з розвідувальних підрозділів, який виконує завдання у районі ООС на Донбасі.
Його військовий шлях розпочався ще 1987 року з проходження служби в Афганістані в батальйоні спецпризначення. Під час виконання бойового завдання група Миколи попала в оточення і запросила підтримки. На допомогу прибув розвідувальний взвод, у якому служив прапорщик Юрій Проценко. Так випадок пов’язав долі двох чоловіків.
Згодом, вже на пенсії, вони обидва увійшли до обласної ради ветеранів-афганців Донеччини й обласної ради ветеранів-десантників. Під свою опіку рада взяла окрему Дніпропетровську повітрянодесантну бригаду.
9 квітня 2014 року до Миколи зателефонував комбриг: на залізничному вокзалі одного з містечок Донеччини цивільні заблокували рух техніки, що слідувала на Донбас. Микола з колегами зміг «розрулити» ситуацію. Тоді ж він зрозумів – це підготовлена провокація.
Після цих подій Миколі зателефонували невідомі, пославшись на Юрія Проценка, і попросили допомогти.
– Я подумав, що вони хочуть якось підтримати наших військових, але ці люди просто спробували завербувати мене, – згадує Микола.
За домовленістю за ним приїхала автівка, в якій сиділи троє невідомих. Але відвезли його не в бригаду, як домовлялися раніше, а у Дружківку на Донеччині, де, після довгих розпитів, «візитери» представилися офіцерами Головного розвідуправління МО РФ і запропонували «підзаробити». Від них Микола дізнався, що Юрій Проценко з російськими спецпризначенцями опинився серед тих, хто брав участь у захопленні міськвідділу МВС Слов’янська. А першим завданням Миколи, у разі згоди, було разом із ветеранами-десантниками вийти під камери ЗМІ та розповісти, що саме вони захопили будівлю відділку на знак протесту проти дій української влади. За день «роботи» росіяни обіцяли 500 доларів і ще 200 кожному «підлеглому».
Микола відмовився від пропозиції, посилаючись на те, що рано чи пізно відбудеться штурм будівлі українськими правоохоронцями, а загинути чи бути ув’язненим він немає жодного бажання.
— І тут я почув фразу, що життя людей для них не означає нічого. На мою відмову один із офіцерів ГРУ заявив, що у разі згоди, я та ще дві особи з мого оточення будуть попередженні за 15 хвилин до штурму та зможуть піти, а інші… то бидло, їх не шкода, вони розхідний матеріал…
Попри те, що чоловік відповів категоричною відмовою, Миколі дали добу на роздуми.
Наступного дня його запросили в Донецьку ОДА. На момент приїзду там панувала повна анархія – двір наповнили шанувальники «руского міра» у стані алкогольного й наркотичного сп’яніння зі зброєю, а над дверима майорів «триколор». На порозі Миколу зустрів знайомий, очільник одного з відділів обладміністрації, офіцер СБУ у відставці, який запросив його в кабінет. Поки йшли коридорами, зустрічали все тих же нетверезих бойовиків.
Перші слова, які Микола почув у кабінеті від знайомого були: «Тебе это быдло жалко?» Тобто стало зрозуміло, що господар кабінету в курсі вчорашньої розмови Миколи з офіцерами ГРУ…
Завжди є вибір: продати за срібник Батьківщину чи воювати за неї
— Я намагався склеїти всі факти, але почув: «Да, я офицер СБУ в отставке… И действующий полковник ФСБ».
Як і минулого разу, Микола відповів на пропозицію заробітку ціною продажу Батьківщини категоричною відмовою. Цинізм росіян продовжував дивувати навіть Миколу, який через специфіку служби побачив у житті чимало: суму «заробітної плати» для нього цього разу збільшили. Зі слів полковника ФСБ, крім 500 доларів щоденних до кишені можна було класти ті обіцяні 200 «підлеглим», а бойовикам достатньо горілки, закуски й наркотиків, щоб ті «вірою і правдою служили Росії». А потім стали «м’ясом для гармат»…
«Ввічливі люди» відпустили чоловіка, але він натомість підшукає серед знайомих тих, хто погодиться на зазначені умови. Звісно, що Микола навіть і не думав цього робити.
А з колишнім побратимом Юрієм Проценко життєві шляхи розійшлися. Незабаром Микола почав службу в розвідпідрозділах, Проценко ж обрав шлях зради Україні. Остання інформація, яку отримував Микола щодо нього, – він став бойовиком НЗФ на сході України в батальйоні «Восток» – збройному формуванні самопроголошеної «ДНР».
Юрій Проценко за позивним «Душман» назавжди став ворогом не тільки для Миколи, а й для України…
