Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
11 грудня 1882 року народився Андрій Бандера — священник УГКЦ, капелан українського війська, культурно-громадський діяч, політик Західноукраїнської Народної Республіки, ветеран Українсько-польської війни. Про це повідомляється на сторінці Facebook відділу національно-патріотичного виховання Міністерства молоді та спорту України.
Батько провідника ОУН-Р Степана Бандери і ще семи дітей, одна з яких померла відразу після народження, а інші всі були учасниками боротьби за Незалежність України, репресовані або вбиті окупантами. Двоє синів Олександр (1911р.н.) і Василь (1915 р.н.) – закатовані в німецько-нацистському концтаборі Освенциму в 1942 році. Наймолодший син Богдан (1919 р.н.) забитий московсько-радянськими окупантами у 1944 році на Миколаївщині. Старший син Степан (1909 р.н.), провідник ОУН-Р, в’язень польських і німецько-нацистських концтаборів – вбитий агентом московсько-радянських спецслужб в Мюнхені у 1959 році. Всі три дочки Марта-Марія (1907 р.н.), Володимира (1913 р.н.) і Оксана (1917 р.н.) за участь в українському національно-визвольному русі були кинуті московськими окупантами в сталінські концтабори на довгі терміни ув’язнення.
Самого ж Андрія Бандеру московсько-радянські окупанти після тортур розстріляли у 1941 році.
Народився Андрій Бандера 1882 року в місті Стрий на Львівщині. Батько — Михайло, мати — Євфрозина.
Андрій закінчив Стрийську гімназію в 1901 році, також богословський факультет Львівського університету в 1906 році. Висвячений у священники 1906 р. Згодом одружився із донькою священника Мирославою Глодзінською.
Мав активну політичну позицію ще коли навчався у гімназії — вступив до лав УНДП. Під час виборів займався політичною роз’яснювальною роботою серед селян. Член Наукового товариства Тараса Шевченка з 1910 р. До хати Бандери часто з’їжджалися активні учасники українського національного життя Галичини, зокрема: Павло Глодзінський — один із засновників «Маслосоюзу» і «Сільського Господаря» (українські господарські установи), Ярослав Весоловський — посол до Віденського парламенту, скульптор Михайло Гаврилко та інші.
У жовтні-листопаді 1918 року о. Андрій Бандера належав до організаторів української влади в Калуському повіті. Формував із селян довколишніх сіл військові відділи.
У 1919 р. делегат Української Національної Ради ЗУНР у Станіславі від Калуського повіту голосував за Акт злуки, тобто за Соборність України. Під час українсько-польської війни добровільно вступив в Українську Галицьку Армію. В армії служив капеланом 9-го полку Третьої Бережанської бригади УГА 2-го корпусу (у 1919–1920 роках).
Від 28 травня до 8 червня 1919 р. разом із сім’єю проживав у Бучачі (в домі родини Гафтковичів), згодом переїхав до с. Ягільниця (нині Чортківського району Тернопільської області).
Влітку 1920 р. повернувся до Галичини, на той час окупованої Польщею. Деякий час переховувався від польських окупаційних органів, з огляду на переслідування ними українських політичних діячів. У 1922 р. від туберкульозу горла померла дружина Андрія Мирослава.
У 1920–1930 — парох Старого Угринова, співпрацював у Калуській філії «Сільського господаря».
1930–1936 — парох у с. Воля-Задеревацька.
1936–1941 — парох с. Тростянець Долинського повіту.
Вночі 23 травня 1941-го був заарештований московсько-радянськими окупантами як батько «руководителя краковского центра ОУН Степана Андреевича Бандери». 5 днів перебував у Станіславській (сучасний Івано-Франківськ) тюрмі і місяць і 13 днів — у Київській.
2 липня 1941 «слідство» у справі отця Андрія Бандери завершилося. В обвинувальному висновку, складеному московсько-радянськими окупантами, йшлося про переховування нелегала, наявність націоналістичної літератури, націоналістичні переконання «підслідного». Проте першим, отже — головним — звинуваченням священника, було те, що він, «бувши батьком керівника закордонного проводу антирадянської націоналістичної організації ОУН Бандери Степана Андрійовича, підтримував з ним до останнього часу систематичний зв’язок». 7 липня відбувся «суд» московсько-радянських окупантів, який тривав менше ніж дві години. Відповідаючи на запитання московсько-радянських «суддів» про своїх дітей, отець Андрій Бандера гордо відповів: «Я своїм дітям дав належне виховання, прививаючи їм любов до України. Світогляди моїх синів і доньок однакові».
Після численних катувань був засуджений до розстрілу. Перед смертю написав «Мої особисті зізнання» (кримінальна справа № 61112) — сповідь про себе, свою родину і суспільно-політичне життя в Західній Україні 40-х pp. XX ст. Жодної інформації про місце його поховання справа не містить. Ймовірно, він знайшов останній спочинок у Биківні, де протягом 1937–1941 років ховали розстріляних московсько-радянськими окупаційними органами «НКВД» у Києві. За іншими версіями, отець Андрій був розіп’ятий у Станіславській тюрмі або помер у Сибіру.
Реабілітований 8 листопада 1992 року.
При Народному Домі села Середній Угринів створено Парохіяльний молодіжний волонтерський осередок імені отця Андрія Бандери.
15 жовтня 2019 року на фасаді СШ №5 міста Івано-Франківська було урочисто відкрито анотаційну дошку, присвячену Андрію Бандері. В цьому приміщенні ув’язнений «нкведистами» Бандера перебував протягом 5 днів.
