Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Після повернення з війни, де чоловік втратив товариша, ветеран зайнявся вирішенням соціальних проблем учасників АТО/ООС та їхніх родин
Начальник відділу Міністерства у справах ветеранів України в Тернопільській області Микола Казюк відносно нещодавно змінив військовий однострій на цивільний одяг. Ще декілька років тому він служив в окремій десантно-штурмовій бригаді і про війну знає не з розповідей.
Вперше потрапив на війну в серпні 2014 року. Його підрозділ виконував завдання в Луганській області поблизу Щастя, Трьохізбенки та Кримського. Тоді в цьому районі артилерія противника здійснювала інтенсивні обстріли, завдаючи шкоди цивільній інфраструктурі регіону. Ворожі снаряди не шкодували людських життів – гинули як цивільні мешканці, так і військовослужбовці.
– Лише за перший тиждень мого перебування на Донбасі загинув товариш Іван Лемещук та безвісти пропав наш командир роти капітан Віталій Кондрацький. Десь у той період зловив себе на думці, наскільки важливою є підтримка з боку держави як самих військовослужбовців, так і членів їхніх родин, а особливо тих сімей, які зазнали непоправної втрати, – каже Микола Казюк.
Коли загинув сержант Іван Лемещук, Миколі сказали повідомити телефоном про це дружину загиблого героя. Та він так і не зміг їй про це розказати. Не наважився. Бо розумів, як важко вона це сприйме, і навіть не уявляв, до яких наслідків може призвести така звістка через слухавку. Тоді Микола також збагнув, що в такі трагічні моменти життя біля родини обов’язково повинні бути медик, психолог, капелан, військовий комісар, представник від органів державної влади. На той час щось подібне відбувалося вкрай рідко, і, здебільшого, родина спершу дізнавалася про трагічну новину із соціальних мереж або ЗМІ.
– Для багатьох сімей на мирній території України це було великим шоком. Не може дружина чи батьки дізнаватися трагічну звістку про загибель рідної людини з Інтернету або телефоном, – каже Микола.
За якийсь час його бойові побратими із числа мобілізованих, знаючи про те, що Микола цікавиться питаннями соціального захисту воїнів та їхніх родин, рекомендували десантнику подати свої документи та пройти співбесіду до новоствореної тоді ще Державної служби у справах ветеранів. Успішно склавши усі тести, чоловік у 2016 році, після звільнення з військової служби, переїхав на нове місце роботи до Тернополя.
Тепер він займається в Тернопільській області забезпеченням формування і реалізації державної політики у сфері як соціального захисту ветеранів війни, так і осіб, котрі мають особливі заслуги перед Україною та членів сімей ветеранів.
– Війна триває, а це означає, що ветеранів та членів їхніх родин щоразу більшатиме. І проблемних питань у цієї категорії населення точно не зменшуватиметься, – зазначає Микола Казюк.
За його словами, попри те, що вже давно було внесено відповідні доповнення до порядку сповіщення про загибель військовослужбовця, де чітко прописано всі процедурні моменти, великим викликом для держави наразі є соціальна адаптація військовослужбовців, які пройшли горнило бойових дій, до цивільного життя. Особливо важливе питання – психологічна реабілітація як воїнів, так і членів їхніх родин.
– На порядку денному також підняття статусу ветерана війни та надання можливості герою, який звільнився з військової служби, для гідного заробітку, – каже колишній воїн-десантник.
Фото з архіву Миколи Казюка
