«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Відкриття музею військової історії Кременчука, який розпочав роботу 6 грудня 2018 року, стало визначною подією не лише для ветеранів, військовослужбовців гарнізону, а й усіх містян. Його створення – результат кропіткої та самовідданої праці групи ентузіастів на чолі з полковником запасу Володимиром Поляковим, учасником бойових дій на сході країни. Недарма експозиції, розміщені на базі Кременчуцького вищого профетехучилища № 7, є одним із найулюбленіших місць відвідувань і молоді, і старшого покоління.
– За цей час існування закладу його навідали близько 6 тисяч гостей, – розповів Володимир Юрійович. – Тематика експозиції має три напрямки. Головний – «Музей АТО/ООС». До другої частини експозиції увійшли артефакти й документи часів Другої світової. І третій напрямок – «Кременчужани у військових одностроях», де ми демонструємо військову форму різних часів.
Музей, за словами однодумців його засновника, став не тільки місцем збереження військово-історичної спадщини, а й джерелом духовного і предметного патріотичного виховання молоді.
– Важливо не тільки знати історію держави, а й відчути відповідальність за її долю, незалежність та суверенітет, – зазначив директор установи.
Війна може вбити людину, але не мрію
Той страшний 2014 рік став не тільки суворим випробуванням на мужність, самопожертву й витривалість нашого народу. Як це не парадоксально, але війна не тільки вбиває, вона і народжує. Нове мислення, нове ставлення до духовних та матеріальних цінностей, нові ідеї.
Тоді серед інших полковник запасу Поляков знову став до військових лав у складі окремого мотопіхотного батальйону ЗСУ, що пройшов усі гарячі точки Донеччини й Луганщини. Саме у цей час і народилась у Володимира Юрійовича думка створити музей артефактів періоду протистояння російській агресії.
– Першим експонатом майбутнього музею стали уламки мін з місця загибелі мого підлеглого під Авдіївкою, – ділиться спогадами ветеран. – Як заступник комбата і професійний військовий я розумів: на війні втрати неминучі. Але пам’ять про ті страшні дні має залишитись не тільки в наших спогадах, а й стати закликом до прийдешніх поколінь не дати знищити свій народ кремлівським загарбникам.
Із часом колекція музею наповнилась доволі швидко.
Після звільнення зі служби в 2015-му свій задум ветеран втілив у життя, розмістивши артефакти в краєзнавчому музеї. Чотири тисячі відвідувачів за перші два роки з дня створення експозиції спонукали як до її розширення, так і створення осередку військово-патріотичного виховання. За сприяння директора вищого ліцею № 7 Миколи Несена, у 2018 році музей відновив роботу в новому приміщенні та сучасному форматі саме у день Збройних Сил України.
Підручники історії пишуть науковці, а створюють її звичайні люди
Про кожен експонат Володимир Поляков може розповідати годинами.
– Іноді відвідувачі просять екскурсію на 20 хвилин, а мимоволі затримуються якнайменше втричі довше, – з усмішкою зазначає ветеран. – І справа не тільки в унікальності того чи іншого артефакту. Найбільшу зацікавленість викликають людські долі, звитяга звичайних кременчужан, які захистили свою країну і звитягою довели: Україна ніколи не стане на коліна перед ворогом.
Предмет особливої гордості Володимира Юрійовича – світлини його вихованців. Адже з 1999 по 2012 рік він очолював Кременчуцький ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, і серед чотирьохсот його випускників кожен третій пов’язав долю з армійською службою.
– Я не просто пишаюсь своїми хлопцями й дівчатами, – говорить ветеран. – А розумію, що свого часу правильно розставив акценти на таких поняттях, як честь, гідність, порядність, відданість державі й народу. І вихованці віддячують не тільки словами, а й звитяжними справами. Серед них – нескорений російським загарбникам член екіпажу катера «Бердянськ» Богдан Головаш, наймолодший командир роти десантників – захисників Луганського аеропорту Юрій Руденко, учасник бойових дій – один із найкращих командирів танкових підрозділів – учасників міжнародних танкових біатлонів Роман Багаєв і багато інших. А найголовніше досягнення для мене є те, що серед моїх випускників немає бойових втрат. А це дуже важливо, бо історію країни треба продовжувати за себе і за полеглих.
Пам’ять про героїв, закарбована і серцем, і пензлем
Унікальність музейної експозиції та неординарність її господаря полягає не тільки в площині цінності експонатів та особистісних і організаторських якостях Володимира Юрійовича. Дух творчості, пошуку й прагнення до новаторства, помножений на невичерпний заряд оптимізму – саме це і є візитівкою Кременчуцького музею військової історії. Яскраве підтвердження цьому – єдина в Україні портретна галерея полеглих на Донбасі містян, виконана місцевим художником-портретистом Миколою Горбаченком.
Презентація проєкту «40 обірваних доль» відбулась у жовтні цього року до Дня захисника України. У його реалізації активну участь взяли ГО «Координаційний центр об’єднань ветеранів АТО», Кременчуцький відокремлений підрозділ ГО «Сім’ї загиблих учасників бойових дій Полтавщини», керівництво вищого професійного училища № 7 та приватне підприємство «Фірма Принцип».
– Портретний образ кожного полеглого героя доповнено описом з його біографією, світлинами та бойовим шляхом, – зазначив директор музею. – Це яскраво й неповторно підкреслює значимість подвигу та самовідданості воїнів-захисників, надихає молодь наслідувати приклад героїв.
Нині, з урахуванням карантинних обмежень, планується розміщення виставки у військових та цивільних вишах, у військових частинах Полтавщини.
– Ми лише на початку довгого і складного шляху. Мрію не тільки про розширення експозиції, а і про створення регіонального Центру військово-патріотичного виховання. У місті й області є можливості та потенціал міцно об’єднати молодь і ветеранів, – поділився планами ветеран. – А найголовніше, хочу, щоб галерея полеглих героїв назавжди залишилась на такому ж чисельному рівні без змін.
Фото автора
