У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
Головного старшину Харківської радіотехнічної бригади Повітряного командування «Схід», штаб якої розташований на Харківщині, старшого прапорщика Володимира Малінку в робочому кабінеті застати важко. Адже його підлеглі – сержанти і старшини – проходять службу в семи областях України, де охороняють повітряних суверенітет.
– Робочий тиждень розпочинаю з прийому доповідей про стан справ від підлеглих, – каже 47-річний старший прапорщик Володимир Малінка. – Усю інформацію узагальнюю й ретельно аналізую, щоб уже зі своїми пропозиціями доповісти командирові бригади. Далі ж занурююся у коло своїх обов’язків: розв’язую проблеми сержантського корпусу, бігаю по службах, приймаю телеграми, працюю із документами.
Нині, наприкінці року, у головного старшини бригади РТВ додалися додаткові клопоти через атестацію підлеглих у зв’язку з впровадженням нової лінійки сержантських звань.
– Із кожним, хто визначається служити далі чи ні, проводжу індивідуальні бесіди. Спокійно, без зайвих нервів ще раз усе пояснюю і даю час добре подумати. Хоча атестація відбуватиметься у січні, я заздалегідь уже неформально розпочав цю роботу. Адже це долі живих людей, від яких залежить спокій в нашій державі, – розповів старший прапорщик Володимир Малінка.
Служба під музику
До армії Володимир Сергійович прийшов після 8-го класу в 1989 році як вихованець військового оркестру Харківського вищого авіаційного училища льотчиків. Удень виконував музичні композиції на тубі in B, а потім відвідував вечірню школу.
– Я офіційно перебував на всіх видах забезпечення і у свої 15 вважав себе військовим. Думав далі вчитися на льотчика, але не зміг полишити улюблену музику. Коли ж виповнилося 18 років, пішов на строкову службу в своєму ж оркестрі. Далі, у 1993-му, залишився на надстрокову, а пізніше направили навчатися у школу прапорщиків. Закінчивши її, став старшиною оркестру, – пригадує армієць.
На жаль, на початку 1997-го через скорочення посади Володимиру довелося звільнитися з лав ЗС України, щоб стати солістом оркестру частини Національної гвардії. Понад три роки він оспівував військову службу. Але зменшення штатних клітинок наздогнало його і там.
– Мій музичний період служби тоді закінчився. І з 2001-го я зайнявся кардинально новою справою у системі військкоматів, – говорить Володимир. – У двох різних РВК міста Харків вів облік технічних засобів і скажу, що робота ця вкрай відповідальна та потрібна. Це підтвердилося з початком російсько-української війни. Але я не застав мобілізації, бо наприкінці 2013-го перевівся на посаду начальника сховища ракетно-артилерійського озброєння в Харківській бригаді РТВ.
Усе для нашої перемоги
Із приходом окупантів на українську землю Володимир як зброяр часто виїжджав на Донбас, супроводжуючи різне майно РАО. Воїнам, які служили чи перебазовувалися у район проведення АТО, тоді було дуже важко. Численні ворожі обстріли постійно виводили з ладу зброю. Заявки, що надходили з підрозділів до Харкова, опрацьовували швидко, і Володимир вкотре віз необхідні засоби на Схід.
– Навесні-влітку 2014-го в нашій частині вже були бойові втрати. Тож я просився у тривале відрядження на Донбас, бо там билися і зазнавали поранень ті, хто віком, як мої старші діти. Та посада не відпускала мене. Добитися свого вдалося лише в листопаді 2015-го. Потрапив у підрозділ неподалік Мілового на Луганщині. Навесні 2014-го саме по цій території стріляли російські артилеристи й небезпека там відчувалася навіть у повітрі, бо держкордон зовсім поруч, – поділився спогадами Володимир.
У районі проведення антитерористичної операції чоловік забезпечував наземну оборону, вдосконалював захисні споруди, керував чатовими. Водночас дуже часто і без оптичних приладів вони бачили прольоти російських винищувачів чи бортів військово-транспортної авіації неподалік кордону. Кожного разу підрозділ переводили в повну бойову готовність, і Володимир перебував у окопах. Адже дії ворогів передбачити важко.
– Пам’ятаю та сумую за тією дружньою атмосферою. Там були уродженці різних областей України з однаковою ненавистю до окупантів. Цю потужну силу ми відчували й витримували всі труднощі. 4 місяці служби в районі бойових дій ніколи не забуду, а з товаришами по зброї – ніколи не втрачу зв’язків, – зазначив військовослужбовець-контрактник.
Закладає фундамент взаємовідносин «сержант-солдат»
За успіхи в службі, зокрема й на Донбасі, в 2017-му Володимира призначили на нинішню найважчу в бригаді сержантську посаду.
– Реформування сержантського корпусу вважаю важливим кроком. Я пройшов різні спеціальні курси та побував на численних семінарах із лідерства. Тому точно знаю, що незабаром на сержантах триматиметься все пов’язане з роботою із рядовими солдатами. Ті принципи діяльності сержантів, що нині закладають у наших підрозділах, стануть певним фундаментом взаємовідносин «сержант-солдат», запорукою високої боєготовності. Для реалізації себе як сержанта треба завжди ставити якомога вищу планку, – уточнив армієць.
Свою професійну діяльність головний старшина бригади РТВ будує на умовному принципі: «якщо завтра війна». Тобто вимагає від підлеглих чіткого розуміння кола обов’язків і по-максимуму докладати зусиль, щоб гідно зустріти ворога.
Удома в захисника України також все, як кажуть, перемога. Виховує трьох синів та одну доньку. Двоє старших не захотіли йти по стопах батька, а в найменших членів родини ще є час про це подумати. У вільний від служби час Володимир постійно щось добудовує чи ремонтує у власному будинку. Як він каже, із молотком у руках відволікається від напружених армійських буднів і морально відпочиває. Також чимало сил вкладає в старенький автомобіль, без якого йому важко як багатодітному батькові.
– Наші підрозділи постійно несуть бойове чергування, стежать за повітряним суверенітетом України на великій території. Навіть від одного військовослужбовця, без перебільшення, може залежати успіх бригади РТВ. І сержант має це чітко усвідомлювати. Тож роботи в мене попереду чимало. Проте мої помічники – молодші командири – знають свої завдання і так само, як і я, бачать чіткі перспективи, – підсумував старший прапорщик Володимир Малінка.
