Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
На його рахунку вже понад сотню стрибків з парашутом. Свій купол командир роти десантного забезпечення капітан Сергій Балас наповнював як денною блакиттю українських небес, так і темно-зоряним мовчанням під час стрибків уночі. У «кейсі» офіцера — стрибки як з гелікоптера Мі-8, так і літаків військово-транспортної авіації. Та найважчий та пам’ятний для нього другий стрибок.
— Розумієте, це дуже індивідуально для кожного десантника, — поділився офіцер. — Усі згодні з одним: перший стрибок — найлегший. Бо ти ще не усвідомлюєш того, що робиш, що може статись. А от «переломним» буквально може бути другий, третій і навіть четвертий. Та якщо знайшов у собі сили вимкнути отой внутрішній страх, всі інші стрибки будуть лише в задоволення.
Сергій прийшов до війська ще у 2011 році курсантом Національної академії Сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного.
— Щодо обрання військової спеціальності, не вагався ні секунди, — каже він. — Лише в десант!
На переконання офіцера, бути десантником може далеко не кожен. Адже для цього потрібно мати не лише наснагу та відповідну психологічну й фізичну підготовку. Потрібно «хворіти» небом, бути романтиком своєї служби. Не просто виконувати посадові обов’язки, а любити те, що робиш. І ці почуття мають бути такими сильними та справжніми, щоб «запалювати» ними людей навколо.
— Ви знаєте, моя дружина — абсолютно цивільна людина, — продовжив Сергій. — Та й вона нещодавно сказала, що теж хоче стрибнути з парашутом, аби зрозуміти мою службу. Тож незабаром у нас буде повноцінна «парашутна» сім’я.
У святковий для кожного десантника день АрміяІnform бажає всім воїнам цієї важкої, але романтичної військової професії лише повних куполів, стрибків задля насолоди й підтримання форми виключно у мирних умовах.
