Це критично необхідний крок для адаптації Збройних Сил України до реалій війни нового покоління. Розбираємося, як Україна переходить від ситуативних…
Майор Ірина Шеховцова – науковий співробітник науково-дослідного відділу Метрологічного центру військових еталонів Збройних Сил України. Вона щодня працює зі складними сучасними приладами.
– Я займаюся повіркою та калібруванням складної і точної апаратури в лабораторних умовах, – каже Ірина Олександрівна. – У моїх руках еталон одиниці потужності електромагнітних коливань в коаксіальних трактах. Це копітка робота, що вимагає повного зосередження на показниках приладів. Малопомітний стрибок в електромережі чи навіть дрібний протяг з відчиненого вікна суттєво впливають на результат вимірювання, і через це доводиться все починати з нуля. Проте свою професію я дуже люблю.
У військовій частині майор Шеховцова працює з різним лабораторним обладнанням, що потім використовують під час обслуговування сучасних зразків озброєння різних видів Збройних Сил України.
– Іноді з одним приладом доводиться працювати декілька днів. Крок за кроком усе перевіряю, а за секунду до, здавалося б фіналу, щось іде не так, і ти знову натискаєш на кнопки. Можливо, комусь, хто не має стосунку до метрології, це видається малоцікавим, навіть нудним. Проте, повірте, це захоплює всю тебе, змушує абстрагуватися від усього на Землі і, коли отримуєш позитивні результати, приносить задоволення, – розповіла жінка-військовослужбовець.
Метролог – це інтелектуальний потенціал війська
Навчатися після школи в Харківському військовому університеті вона вирішила за порадою старшого брата, який був курсантом факультету автоматизованих систем управління. Про цей фах мріяла і дівчина. Та через великий конкурс у той рік їй запропонували піти на метролога.
– Тоді я мало що знала про цю професію. Пам’ятаю, як сильно хвилювалася і не все зрозуміла, але запам’ятала декілька слів, що метролог – це інтелектуальний потенціал війська. Це мені сподобалося і тому одразу ж погодилася. Навчання було дуже складним, але з технікою мені завжди подобалось працювати, – продовжила Ірина. – Також під час навчання в університеті розкрила свій талант художньої вишивки. Я родом зі Львівщини, де цей вид ремесла є традиційним. Та шити стала лише в Харкові, готуючись до чергового естетично-виховного конкурсу серед курсантів. Вишиваю здебільшого хрестиком чи бісером. Бралася й за інші напрямки художньої вишивки, але несерйозно. Нитка та голка в руках і досі допомагають зануритися в казковий світ творчості й реалізувати свою фантазію на пустому полотні. Свої роботи дарую друзям, а отже, розвіюю міф стосовно того, що метрологи не вміють творчо мислити.
Фахівців її рівня підготовки в нашій армії вкрай мало
Після випуску з військового університету Ірину розподілили в Центр, де протягом 19 років служила в різних підрозділах на різних посадах. Також саме в Харкові вона зустріла своє кохання. Її майбутній чоловік Віталій був сержантом і служив в іншому силовому відомстві.
– Ми з Віталієм ніколи не з’ясовували, хто вдома старший, а хто – підлеглий. Разом все робимо і виховуємо двох чудових доньок: Дарину та Валерію. Вони ще малі, тож про їхні майбутні професії серйозно ще не думали. Утім, якщо вони вирішать пов’язати своє життя з військом, буду тільки рада і завжди підтримаю їх, – сказала Ірина Олександрівна.
Фото автора та із архіву Ірини Шеховцової
