Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Потрапивши до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади помітив у очах військовослужбовців якийсь дивний вогник та очікування якоїсь події. Уже пізніше, під час передстрибкової підготовки, один із них пояснив: «Завтра в нас будуть стрибки, і навіть для бувалих воїнів – це адреналін та можливість вчергове проявити хоробрість!»
Серед десантного братерства вирізнявся молодий офіцер, який концентрувався на відточуванні вправ підлеглими, давав їм поради. Ним виявився старший лейтенант Василь Захарець, який, попри 26-річний вік, обіймає посаду начальника штабу 13-го окремого десантно-штурмового батальйону ім. Героя України полковника Тараса Сенюка.
Ще бувши юнаком Василь твердо вирішив, що піде служити до Збройних Сил: «Хотів бути корисним для суспільства, такий в мене світогляд», – зазначив він.
Батьки підтримали хлопця і він вступив до факультету підготовки спеціалістів на той час ще ВДВ Військової академії в Одесі. На запитання «Чому саме десантники?» відповів, що це елітний і визначний рід військ.
Одразу після випуску в 2016 році призначений командиром взводу у 95-й бригаді. Часу, як в молодих офіцерів до російсько-української війни, на «розкачку» не мав. Адже за два тижні після випуску молодий лейтенант із ввіреним йому взводом відправився у район проведення АТО.
Бойове хрещення пройшов під Новгородським поряд із Горлівкою, де десантникам довелося на собі відчути, що таке ворожа артилерія. Під час першого бою противник обстрілював наші позиції спочатку стрілецькою зброєю, ближче до вечора – 82-мм і 120-мм мінометами, а потім, коли зрозумів, що все марно, вирішив зрівняти український взводний опорник з землею.
На взвод Захарця посипалися снаряди ствольної артилерії. І хоча досвіду бойових дій Василь не мав, йому вдалося організувати оборону, дати ворогу бій, корегувати вогонь нашої артилерії, а найголовніше – вберегти взвод від втрат. Ба більше, під командуванням лейтенанта розрахункам СПГ-9 вдалося нанести вогневе ураження мінометній батареї противника. За розвідданими, вдалося знищити два розрахунки та командира батареї агресора. Власне за цей бій Василь Захарець отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня.
Далі, вже в чині ротного, Василь успішно вів бої за Авдіївку та тримав оборону на шахті «Бутівка».
– Зі свого досвіду знаю, що підлеглі завжди дивляться на командира. І навіть досвідчені солдати та сержанти постійно спостерігають, як командир діє в різних ситуаціях. Якщо він упевнений в своїх діях, упевнено віддає накази, допомагає, то підлеглі робитимуть те саме, – розповідає старший лейтенант Захарець. – Але якщо командир десь дає слабину, відповідно все вище перераховане губиться. Люди починають втрачати довіру до командира та віру в себе, що заважає виконанню бойових завдань.
Також, Василь розповів, що коли став командиром роти, то його підрозділ складався в основному з юнаків без бойового досвіду. Перше навчально-бойове тренування контрактники проходили в Міжнародному центрі миротворчості, де їх навчали американці. За час підготовки солдати здружилися, почали довіряти один одному та командирам і стали доволі хорошим колективом.
Під час виходу на бойові завдання поряд з Авдіївкою бойовий «бекграунд» мали лише шестеро – власне, ротний лейтенант Захарець, двоє командирів взводів і троє контрактників. Проте десантникам вдалося подолати всі «сюрпризи» ворога.
Василь продовжує підтримувати підлеглих, тренує їх та загартовує. І хоча на армію йде більшість часу, встигає з дружиною виховувати дворічного сина.
На завершення, старший лейтенант Василь Захарець коротко привітав побратимів з Днем ДШВ ЗСУ: «Сили духу, надійного парашута і безпечного приземлення!»
