Якщо раніше росіяни покірно терпіли всі негаразди, пов’язані з розв’язаною ними ж війною проти України, та будь-які знущання з боку…
Старша медична сестра — анестезист сержант медслужби Юлія Бабіна вдягнула військову уніформу недавно. Ще цивільною вона кілька років пропрацювала анестезистом у відділенні анестезії, реанімації та інтенсивної терапії Рівненського військового госпіталю. У 2017 році їй запропонували підписати з військом контракт. Відтоді дівчина встигла послужити у районі бойових дій на Сході України у складі однієї з лікарсько-санітарних бригад 66-го військового мобільного госпіталю.
— На реанімобілях вивозили поранених з передової. Наскільки можу пригадати, всі випадки були важкими, якщо бригаду викликали евакуювати пацієнта до нашого шпиталю чи перевезти до найближчої лікарні за невідкладної допомоги, — розповідає Юлія. — Медсестра-анестезист має всюди встигати. Це своєрідний універсальний солдат. Вона — очі, вуха та руки лікаря. Вони єдине ціле, тому мають розумітися з півслова. Особливо, коли лік чийогось життя йде на секунди. Ти вже майже телепатично знаєш, який препарат подати лікарю, коли треба підтримувати серце, тиск, зупиняти кровотечу, зробити перев’язку, поставити катетер… Усе робиться автоматично. А з іншого боку — десь підказати чи поправити старшого за званням.
Як каже Юлія, на фронті неможливо бути байдужим до чужого болю, от і доводиться пропускати кожен випадок через себе.
— Але з такою спеціальністю, як у нас, характер поступово гартується. Хоча завжди є ризик, що щось піде не за планом, адже нерідко життя пораненого висить на волосині від смерті. Але мені вже не так страшно — адже є досвід роботи цивільною медсестрою. Просто входиш у робочий процес і забуваєш про інше, — розповідає медсестра. — З нагоди Дня сержанта Збройних Сил України вітаю всіх молодших командирів з їхнім професійним святом!
