І ці удари вже мають більший вплив на суспільні настрої всередині росії, аніж їхні шалені втрати на фронті. Китайські товари…
Четвертокурсник факультету протиповітряної оборони Сухопутних військ Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба старший сержант Владислав Булатовський цей навчальний рік розпочав з перемоги в конкурсі на найкращий підрозділ протиповітряної оборони малої дії ЗРК «ОСА-АКМ», що відбувся наприкінці вересня на Херсонщині. Саме він у ролі начальника обслуги зенітного ракетного комплексу привів до перемоги товаришів з навчання. І це не стало несподіванкою для викладачів. Адже роботу саме на цьому комплексі хлопець удосконалив у реальних бойових умовах ще у 2014-му під Волновахою.
У готовності відбити повітряний напад
— Із технікою військ ППО Сухопутних військ знайомий уже понад сім років, — каже 27-річний Владислав. — У травні 2013-го підписав з військом контракт та отримав первинне знання в навчальному центрі. Потім — служба в Білій Церкві в одному із зенітних ракетних полків. Менше ніж рік спокійно носив погони вартового неба, вивчав тонкощі знищення ворожих літальних апаратів. А навесні 2014-го на українську землю прийшли вороги.
З березня до серпня того ж року підрозділ Владислава, озброєний ЗРК «ОСА-АКМ», провів біля окупованого Криму, перебуваючи на бойовому чергуванні. Навіть без оптичних приладів спостерігали за діями російських вертольотів, що у бойових порядках підлітали й поверталися. Кожне таке наближення могло стати реальним наступом. Тому наші армійці постійно перебували напоготові.
— Тоді на Донбасі від противника звільняли місто за містом, на жаль, гинули наші воїни. Ми теж рвалися у бій, палали ненавистю до окупантів. Проте відповідного наказу нам не віддавали. Натомість бачив лише колони військової техніки чи цивільні авто з військовими, які із сумом поверталися з українського півострова на континент. Маю досить змішані почуття про той період російсько-української війни, — розповідає старший сержант Булатовський.
Перше бойове хрещення
Наприкінці літа, у розпал подій під Іловайськом, батарею Владислава перекинули на Донеччину під Волноваху.
— На тому важливому напрямку ми здебільшого забезпечували дії наших реактивників із Сумщини, озброєних РСЗВ «Ураган». Вони стріляли, а ми їх прикривали з повітря. Все відбувалося під акомпанемент артобстрілів чи легкого піхотного озброєння. Почасти ми міняли позиції, щоб заплутати ворога й виконати поставлене завдання. Там я багатьом фронтовим хитрощам навчився, про які в книжках довоєнного періоду не писали. Наприклад, як за день вирити бліндаж з підручних матеріалів чи поставити ефективні інженерні загородження з колод та металевих арматур. Усе це зберегло чимало життів, — розповів армієць.
За словами воїна з позивним «Булат», перше бойове відрядження було насиченим на події. Адже під Волновахою багато що відбулося вперше в його житті. На Донеччині за успіхи та старання Владислава призначили заступником начальника обслуги. Згодом отримав погони молодшого командира.
У південній частині Донеччини наші воїни, на щастя, не бачили ворожих вертольотів чи винищувачів як біля Криму. Натомість працювати реактивникам постійно заважили ворожі БПЛА. З ними вартові неба успішно боролися. Взагалі, комплекси «ОСА-АКМ» — потужна зброя. Тому противник зазвичай боявся проявляти себе з повітря там, де були наші воїни-зенітники.
Наступні ротації, наступні випробування…
— Після повернення до рідної Білої Церкви й короткого відпочинку, в лютому 2015-го нас направили вже у передмістя Донецька. Так, біля ДАПу ми забезпечували прикриття від дій повітряного противника, виконували інші бойові завдання. Іноді в біноклі добре бачили, як героїчно билися десантники чи піхотинці у терміналах Донецького аеропорту. То був приклад мужності й ми пишалися, що теж причетні до визволення України, — пригадав «Булат».
Дві наступні ротації учасник АТО провів на Луганщині, де прикривав держкордон з країною-агресором.
— У цілому в районі проведення Антитерористичної операції я провів 24 місяці. У ці два роки свого молодого життя, вважаю, приніс певну користь Україні. Відомчу відзнаку «Знак пошани» отримав після першої ротації на Донбас, і це для мене головна нагорода, якою пишаюся. Також велику радість принесла перемога під час вступу до факультету Протиповітряної оборони Сухопутних військ Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, — розповів майбутній офіцер.
Плани на 5-10 років
Послужний список Владислава врахували офіцери видового вишу й у перші місяці навчання доручили йому командувати навчальною групою.
— Як на фронті, так і в навчанні намагаюся подавати особистий приклад підлеглим. Також ніколи не скаржуся. Якщо ж виникає серйозна проблема, спочатку в голові шукаю найоптимальніший варіант її розв’язання, а лише потім погоджую зі старшим начальником. Цьому навчив перший командир батареї підполковник Юрій Слободенюк, з яким я був під Волновахою та Донецьком. До того ж він учився на цьому факультеті й порадив вступати саме у військовий університет, — поділився четвертокурсник.
До речі, старший сержант Булатовський навчається за інженерним напрямком, щоб обслуговувати озброєння й техніку військ ППО Сухопутних військ. Серед військових викладачів Владислав знайшов чимало офіцерів, на яких хоче рівнятися. А з начальником факультету протиповітряної оборони Сухопутних військ полковником Геннадієм Левагіним він, як виявилося, був в один час на Приморському напрямку району АТО.
— Поки ще не одружений, але зустрічаюся із чарівною харків’янкою. По випуску планую поїхати в Білу Церкву в рідний полк, де чимало побратимів. Якщо наша любов буде міцною, то до нового-старого місця служби прибуду в складі екіпажу сім’ї Булатовських. Подальшу перспективу вже визначив: офіцерське зростання та здобуття оперативно-тактичного рівня. Такий мій план на 5–10 років. Ну, а далі буде інша мета та інший рівень майстерності, щоб її реалізувати, — підсумував воїн-зенітник.
Фото автора та з архіву Владислава Булатовського
