Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Четвертокурсник факультету протиповітряної оборони Сухопутних військ Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба старший сержант Владислав Булатовський цей навчальний рік розпочав з перемоги в конкурсі на найкращий підрозділ протиповітряної оборони малої дії ЗРК «ОСА-АКМ», що відбувся наприкінці вересня на Херсонщині. Саме він у ролі начальника обслуги зенітного ракетного комплексу привів до перемоги товаришів з навчання. І це не стало несподіванкою для викладачів. Адже роботу саме на цьому комплексі хлопець удосконалив у реальних бойових умовах ще у 2014-му під Волновахою.
У готовності відбити повітряний напад
— Із технікою військ ППО Сухопутних військ знайомий уже понад сім років, — каже 27-річний Владислав. — У травні 2013-го підписав з військом контракт та отримав первинне знання в навчальному центрі. Потім — служба в Білій Церкві в одному із зенітних ракетних полків. Менше ніж рік спокійно носив погони вартового неба, вивчав тонкощі знищення ворожих літальних апаратів. А навесні 2014-го на українську землю прийшли вороги.
З березня до серпня того ж року підрозділ Владислава, озброєний ЗРК «ОСА-АКМ», провів біля окупованого Криму, перебуваючи на бойовому чергуванні. Навіть без оптичних приладів спостерігали за діями російських вертольотів, що у бойових порядках підлітали й поверталися. Кожне таке наближення могло стати реальним наступом. Тому наші армійці постійно перебували напоготові.
— Тоді на Донбасі від противника звільняли місто за містом, на жаль, гинули наші воїни. Ми теж рвалися у бій, палали ненавистю до окупантів. Проте відповідного наказу нам не віддавали. Натомість бачив лише колони військової техніки чи цивільні авто з військовими, які із сумом поверталися з українського півострова на континент. Маю досить змішані почуття про той період російсько-української війни, — розповідає старший сержант Булатовський.
Перше бойове хрещення
Наприкінці літа, у розпал подій під Іловайськом, батарею Владислава перекинули на Донеччину під Волноваху.
— На тому важливому напрямку ми здебільшого забезпечували дії наших реактивників із Сумщини, озброєних РСЗВ «Ураган». Вони стріляли, а ми їх прикривали з повітря. Все відбувалося під акомпанемент артобстрілів чи легкого піхотного озброєння. Почасти ми міняли позиції, щоб заплутати ворога й виконати поставлене завдання. Там я багатьом фронтовим хитрощам навчився, про які в книжках довоєнного періоду не писали. Наприклад, як за день вирити бліндаж з підручних матеріалів чи поставити ефективні інженерні загородження з колод та металевих арматур. Усе це зберегло чимало життів, — розповів армієць.
За словами воїна з позивним «Булат», перше бойове відрядження було насиченим на події. Адже під Волновахою багато що відбулося вперше в його житті. На Донеччині за успіхи та старання Владислава призначили заступником начальника обслуги. Згодом отримав погони молодшого командира.
У південній частині Донеччини наші воїни, на щастя, не бачили ворожих вертольотів чи винищувачів як біля Криму. Натомість працювати реактивникам постійно заважили ворожі БПЛА. З ними вартові неба успішно боролися. Взагалі, комплекси «ОСА-АКМ» — потужна зброя. Тому противник зазвичай боявся проявляти себе з повітря там, де були наші воїни-зенітники.
Наступні ротації, наступні випробування…
— Після повернення до рідної Білої Церкви й короткого відпочинку, в лютому 2015-го нас направили вже у передмістя Донецька. Так, біля ДАПу ми забезпечували прикриття від дій повітряного противника, виконували інші бойові завдання. Іноді в біноклі добре бачили, як героїчно билися десантники чи піхотинці у терміналах Донецького аеропорту. То був приклад мужності й ми пишалися, що теж причетні до визволення України, — пригадав «Булат».
Дві наступні ротації учасник АТО провів на Луганщині, де прикривав держкордон з країною-агресором.
— У цілому в районі проведення Антитерористичної операції я провів 24 місяці. У ці два роки свого молодого життя, вважаю, приніс певну користь Україні. Відомчу відзнаку «Знак пошани» отримав після першої ротації на Донбас, і це для мене головна нагорода, якою пишаюся. Також велику радість принесла перемога під час вступу до факультету Протиповітряної оборони Сухопутних військ Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, — розповів майбутній офіцер.
Плани на 5-10 років
Послужний список Владислава врахували офіцери видового вишу й у перші місяці навчання доручили йому командувати навчальною групою.
— Як на фронті, так і в навчанні намагаюся подавати особистий приклад підлеглим. Також ніколи не скаржуся. Якщо ж виникає серйозна проблема, спочатку в голові шукаю найоптимальніший варіант її розв’язання, а лише потім погоджую зі старшим начальником. Цьому навчив перший командир батареї підполковник Юрій Слободенюк, з яким я був під Волновахою та Донецьком. До того ж він учився на цьому факультеті й порадив вступати саме у військовий університет, — поділився четвертокурсник.
До речі, старший сержант Булатовський навчається за інженерним напрямком, щоб обслуговувати озброєння й техніку військ ППО Сухопутних військ. Серед військових викладачів Владислав знайшов чимало офіцерів, на яких хоче рівнятися. А з начальником факультету протиповітряної оборони Сухопутних військ полковником Геннадієм Левагіним він, як виявилося, був в один час на Приморському напрямку району АТО.
— Поки ще не одружений, але зустрічаюся із чарівною харків’янкою. По випуску планую поїхати в Білу Церкву в рідний полк, де чимало побратимів. Якщо наша любов буде міцною, то до нового-старого місця служби прибуду в складі екіпажу сім’ї Булатовських. Подальшу перспективу вже визначив: офіцерське зростання та здобуття оперативно-тактичного рівня. Такий мій план на 5–10 років. Ну, а далі буде інша мета та інший рівень майстерності, щоб її реалізувати, — підсумував воїн-зенітник.
Фото автора та з архіву Владислава Булатовського
