Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
Досвід країн, перед якими стояли аналогічні українським виклики щодо створення потужного ОПК, свідчить: нам слід пройти поетапно важкий шлях. Держави, які ще вчора були тільки споживачами-імпортерами, нині є розробниками й виробниками сучасних зразків зброї. Про досвід Індії, Китаю, Пакистану, Туреччини, які з часом здолали величезні проблеми в «оборонці» і нині успішно постачають зброю власного виробництва своїм арміям й експортують її, читайте в АрміяInform.
Після розвалу армії та «завмирання» оборонних підприємств в Україні, важко, але під тиском обставин, особливо з початком російської агресії, розпочалося відновлення наявної техніки та створення нових зразків і зброї, які раніше наші підприємства не виробляли. Але попри постійний фінансовий «голод», низка українських підприємств зуміли вистояти й зберегти себе.
Індійський шлях: бажаєте постачати на індійський ринок свою зброю, навчіть її виробляти
У 2016 році голова Департаменту оборонної промисловості Індії Ашок Кумар Гупта заявив, що його держава готується за десять поточних років збільшити об’єми експорту озброєнь у 20 разів та ввійти до когорти світових лідерів. До 2025-го заплановано збільшити експорт озброєнь до 3 млрд доларів на рік. «Це дозволить не тільки просунутись вперед до мети самозабезпечення оборонною продукцією, а й створить можливості для трудової зайнятості населення», – зазначив голова департаменту Гупта.
У серпні 2020 року міністр оборони Індії Раджнатх Сингх зазначив, що оборонне відомство тепер готове до великого поштовху ініціативи «Атаманірбхар Бхарат» шляхом поетапного ведення «ембарго на імпорт 101 предмета» впродовж п’яти років.
Довідка: «Атаманірбхар Бхарат Абхиян» у перекладі – «самодостатня Індія» – визначений шлях прем’єр-міністром Індії Нарендри Моді для розвитку країни та перетворення її «на більшу та важливішу частину світової економіки». П’ять стовпів самодостатньої Індії становлять економіка, інфраструктура, технологічні системи, динамічна демографія та попит.
Індія – у першій десятці у світі за закупівлями зброї. Вона не тільки вміє добре обирати й закуповувати іноземну зброю, наразі ця країна збільшує іноземну частку в підприємствах оборонної промисловості з 26 % до 49%. При укладенні угод обов’язковою умовою є передача Індії технологій та створення спільних підприємств. Мета дуже проста: бажаєте постачати на індійський ринок зброю, навчіть нас її виробляти.
Наприклад, Індія закупила у США бойові гвинтокрили AH-64 Apache і одразу в країні створили спільне підприємство з компанією Boeing з виробництва запчастин.
У лютому 2020-го під час візиту до Індії президента США Дональда Трампа досягнуто домовленості про закупівлю американської зброї на суму 3 млрд доларів. Угода передбачає постачання військово-транспортних літаків С-130J, С-17А й C295W, патрульних літаків С-130J, С-17А й C295W, транспортних гвинтокрилів H-47 Chinook.
Звісно, що отримані Індією нові техніка і технології дозволять упевнено крокувати до мети – побудови потужного та сучасного військово-промислового комплексу.
Тонкощі в укладенні міжнародних угод на закупівлю зброї. Офсетні угоди
Важливим елементом модернізації та фінансової підтримки свого ОПК є застосування офсетних угод. Ними успішно користуються не тільки країни, які розвиваються, а й економічно потужні держави, зокрема, члени НАТО.
Довідка: офсет – вид компенсаційної угоди при закупівлі імпортної продукції, істотною умовою якої є виставлення зустрічних вимог інвестування частини коштів від суми контракту в економіку країни імпортера.
У 1989 році Саудівська Аравія підписала контракт із Францією на закупівлю трьох фрегатів вартістю 18 млрд франків. Згідно з контрактом реінвестовані в економіку Саудівської Аравії кошти – на рівні 35% від контракту.
У 2000-му Норвегія уклала угоду з іспанською компанією «Емпреса Насьональ Базан» (нині «Ізар») і американською «Локхід Мартін» на будівництво п’яти фрегатів. Сума контракту – 2 млрд доларів. Згідно з офсетним контрактом 100% отриманих від Норвегії коштів згадані компанії зобов’язали впродовж десяти років інвестувати в економіку Норвегії.
У 2020 році італійська компанія виграла контракт на проєктування й будівництво фрегата нового покоління FFG для ВМС США. Кораблі планують зібрати у штаті Вісконсин на підприємстві Marinette Marine. Серію з 20 кораблів споруджують не в Італії, а у США. Американський флот отримує кораблі, американські робочі – заробітну платню, в цілому кошти, витрачені іноземною компанією, залишаться в американській економіці.
Наведені приклади добре ілюструють ефективність застосування офсетних угод як засобу запобігання вимивання коштів із економіки країни. Брати позики за кордоном та витрачати їх, вкладаючи в економіку кредитора, це гарантований шлях до зубожіння власної держави. Наш сусід Туреччина – яскравий приклад ефективного шляху розвитку ОПК. Адже ця країна за короткий час, укладаючи контракти на закупівлю військової техніки, поступово переходила спочатку на часткове виготовлення деталей, потім вузлів, і зрештою зайнялась конструюванням з подальшим серійним виробництвом власних зразків ОВТ.
