Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
Востаннє ми спілкувались із Сергієм Табаченком у 2015-му. Тоді офіцер повернуся із Дебальцевого, де виконував обов’язки начальника інженерної служби сектора. Втомлено розповідав про неймовірні речі — про те, як на його мінному полі підірвався ворожий танк, як через засідки пробирались до своїх, як під вогнем облаштовували окопи й бліндажі, укривали техніку, здійснювали інженерну розвідку…
Нині полковник Табаченко ось уже кілька місяців служить у Командуванні ПС на відповідальній посаді начальника інженерної служби відділу сил підтримки. У комфортному кабінеті чоловік наче й міг би трохи перевести подих, та офіцер зізнається — у фронтових полях було простіше. Інженер не має права на помилку, а інженер-керівник тим більше. Тепер у Сергія Табаченка — військового інженера із більш ніж двадцятирічним стажем, і відповідальність величезна, і болючих питань вистачає…
У своє професійне свято Сергій Борисович поділився особливостями непомітних, та вкрай важливих завдань військових інженерів Повітряних Сил.
«Заради кількох днів бойових пусків ми три місяці готували полігон»
— Фортифікаційне обладнання державного випробувального полігона «Ягорлик» — повністю завдання наших фахівців. Ми приїжджаємо на полігон першими і покидаємо його останніми, — ділиться офіцер. — Інженерними підрозділами готуються усі бойові позиції для стрільб, дороги, облаштування периметру території… Коли стрільби на «Ягорлику» проходили вперше, завдань було неймовірно багато. Тоді заради кількох днів пусків ми три місяці готували полігон. Звісно, цього року було вже простіше, адже основна база була готова.
Постійно в роботі — й зведені групи розмінування
Саме зараз інженери працюють на військовому арсеналі в Балаклії, що на Харківщині.
— Під час вибуху по всій території арсеналу розкидало боєприпаси, наші групи займаються їхнім розчищуванням. Це — надзвичайно ризиковане та відповідальне завдання, тож особовий склад регулярно проходить підготовку у спеціальних центрах. Помилка у цій справі – недопустима.
І на фронті, і у пунктах постійної дислокації військових частин
Військові інженери ніколи без роботи не сиділи, та з початком війни її додалось в рази — і на фронті, і у пунктах постійної дислокації військових частин.
— На фронті зрозуміло — коли підрозділи приходять на новий позиційний район, усі шукають інженера. Чим глибше ти вкопаєшся в землю, тим більше шансів, що ти залишишся живим, — пояснює полковник Табаченко. — У ППД — схожі завдання: окопи для стрільби, обладнання позицій, інженерних загороджень, маскування техніки… До того ж комплекси та станції, що є на озброєнні у Повітряних Силах, мають чималі габарити, доводиться залучати важку інженерну техніку. Тож навіть просте, на перший погляд, питання облаштування фортифікаційних споруд або ж маскування потребує чимало ресурсів та зусиль.
Болючі питання
Сергій Борисович зізнається, у нього як у керівника голова болить про цілий ряд моментів, починаючи від кадрів, закінчуючи забезпеченням…
— Хотілося б зробити значно більше та все впирається в брак фінансування та забезпечення, — коментує офіцер. — Та й з кадрами — усе не просто. Попри те, що інженерні підрозділи Повітряних Сил виконують надзвичайно складні та важливі завдання, багато людей із досвідом нині ідуть на пенсію, а молоді офіцери не поспішають поповнювати лави…
