Диктатора жорстко «злили» на всіх хитровибудованих геополітичних фронтах: дипломатичному, шпигунському, інформаційному, торговому та інших. Серія щедрих підкупів, гучних інтерв’ю, шантаж,…
У лісі неподалік урочища «Криниченька» на території колишнього хутора Соболів Радомишльського району Житомирщини археолог-аматор випадково натрапив на цікаву знахідку, що має вагому історичну цінність. Як розповів керівник історико-культурного простору «Повстанський хутір», виконувач обов’язків директора Радомишльського народного краєзнавчого музею Сергій Галицький, передусім вона цінна тим, що є черговим прямим свідченням того, наскільки на Радомишльщині був поширеним повстанський рух.
– У гільзі від італійського снаряда, що була закрита дерев’яною пробкою, понад сім десятиліть у землі пролежали три друковані артефакти: газета «Зов крови» за 1947 рік, листівка «Українська молодь!» і буклетик «За що бореться Українська Повстанча Армія (УПА)?», – зазначив історик. – Це руйнує поширений стереотип про те, що УПА діяла виключно на західноукраїнських землях. Радомишльщина – це взагалі повстанський край, і народний спротив тут тривав аж до 1952 року. Безпосередньо на хуторі Соболів діяла підпільна організація з шести вояків ОУН. На хуторі Жадок – п’ятеро повстанців. У селі Негребівка – двадцятеро. Так – і в решті сіл.
Як розповідає пан Сергій, йому вдалося розшукати спогади МДБіста Андрущенка, який писав про те, що таку саму гільзу від снаряда чекісти знайшли у 1951 році на хуторі Жадок. У ній, так само як і у знайденій тепер, містилися листівки УПА. Так, уже був початок п’ятдесятих, а повстанці Житомирщини ще чинили спротив радянській владі! За словами історика, останній бій, у якому полягли троє вояків УПА, відбувся під Глуховим Другим у 1952 році.
До наших днів, на жаль, не дожив ніхто з радомишльських повстанців. Останній з них, Дмитро Овсієнко, помер 2009 року. Але й сьогодні в Радомишлі мешкає колишній зв’язковий УПА з Тернопільщини, який після повернення із заслання оселився в цьому краю.
