На превеликий жаль, у фокус ворожих атак потрапили об’єкти національної енергосистеми. Про те, як мінімізувати шкоду від ворожого терору, розповідає кандидат технічних наук, військовослужбовець…
Символічно, що майор Володимир Гринюк із бригади імені князя Костянтина Острозького народився 14 жовтня у День Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, День захисника України
У юності Володя безмірно захоплювався професійними танцями. А пізніше здобув освіту вчителя інформатики. Мабуть, тому у його командирських тактичних побудовах завжди присутні артистизм і філігранність дій. В поєднанні з міцними знаннями, бойовим досвідом, вмінням вести за собою людей та особистою хоробрістю це для вороженьків – суміш моторошна.
Світлодарська дуга, кілька років тому. Повертаюся з нульових позицій на КСП батальйону Гринюка у вогкій темряві. Кількагодинна стрілкотня та гранатометні вибухи на передку вже майже вщухли, й у Гринюка з’являється час для розмови.
– Володю, звідки у мережах узялися такі цифри: ти начебто власноручно знищив 70 бойовиків і кадрових російських військових, 3 одиниці бронетехніки, ще й полонив цілу зграю їхніх вояків?
– Підрахунки не мої, але вони правдиві. Чесно кажучи, точну кількість особисто знищених мною одиниць противника мені самому визначити важко. Розумієте, найсерйозніші наші бої були швидкоплинними, коли тактична обстановка змінювалася щогодини. Не до підрахунків було. Приміром, Логвинове ми взяли, хоч тільки з третьої спроби, й відразу відступили на старі позиції. Силами ротної тактичної групи це село ми все одно б не втримали, та й не ставили це собі за мету.
Моїм завданням було знищити ударний кулак, який там формував ворог. Проте, за даними розвідки вищого штабу, моя рота «офіційно» поклала там 183 бойовики. В цьому бою і я «палив» танки власноручно. Мій гранатометник, побачивши російську «сімдесятдвійку», закляк на місці. Я вихопив у нього з рук РПГ-7 з боєкомплектом, швидко зробив два постріли. Першим влучив під башту танка, другим, осколковим, відсік піхоту.
Мені ще пощастило – у цього танка була неактивною гармата, ствол дивився вниз-набік. Далі пробираємося, бачимо – другий танк стоїть на позиції, підбили і його. Потім спалили третій. Навіть не дивились, чи вибігав там хтось із нього, чи ворожий екіпаж згорів разом з ним.
Немає у нас до цих людей аніякого жалю. Адже вони прийшли на нашу землю вбивати українців. І з кожним полеглим нашим солдатом ми знищували їх дедалі безжалісніше. Щадили тільки полонених. Були серед них строковики з Росії, які спочатку розповідали баєчку про «загубились», а потім самі просили залишити їх у нас, щоб вижити. Були й «безстрашні та відчайдушні» кадирівці, які у полоні відразу ставали дуже вихованими «невинними овечками». Ми не тримали їх у себе довго, передавали далі.
«За даними розвідки вищого штабу, моя рота «офіційно» поклала в Логвиновому 183 бойовики»
– То був твій найважчий бій?
– Один з кількох, але він найцікавіший у тактичному сенсі. Спершу ми спробували взяти Логвинове двома ударними групами на бронетехніці – не вийшло. На додаток втратили два танки, один з яких був приданий мені. Його екіпаж, на жаль, не вижив. Ми відійшли, проаналізували ситуацію, і в мене народилось рішення – атакувати пішим порядком, і тільки так! Я взяв із собою в головну групу кількох розвідників, змінив бойовий порядок наступу підрозділів, почав третю атаку. Для «орків» наші піші дії були як грім серед ясного неба. Вони вдарилися в паніку, побігли. Й ми увірвалися на їхні позиції, як то кажуть, на їхніх плечах…
На чолі з Гринюком та розвідником на позивний «Гібон» 26 воїнів пішли в атаку лоб у лоб проти… більше ніж двох сотень ворогів
…Володимир описує цей бій далі. Бойовики підгадали момент, коли придані його роті танки відійшли у тактичний тил перезарядитись, та двинули у контрнаступ. І йому довелося прийняти вкрай нетрафаретне рішення: на чолі з ним та розвідником на позивний «Гібон» двадцять шість його підлеглих пішли лоб у лоб проти… більше ніж двох сотень ворогів! Розрахунок був тільки на специфіку психології бою: «якщо противник тебе контратакує, стало бути, має перевагу».
Спрацювало. Контратака захлинулася, підійшло і закріпилося наше підкріплення. А майбутній Герой України під завісу бою отримав у зону хребта сніп гранатних уламків. Два з них після низки операцій хірурги витягти в шпиталі так і не змогли. Ще в нього в різний час було 3 контузії: у Дмитрівці після обстрілу «Градів», під Луганським від вибухів снаряда з САУ та протитанкової гранати. Осколки останньої посікли йому обидві ноги, однак він залишився в строю і ці поранення «в особистий рахунок» не бере.
За дев’ять годин під щільним ворожим вогнем мотопіхотинці Гринюка витягли з оточення 106 побратимів сусідньої бригади. А через дві доби бригадна розвідка доповіла про знищених ротою у тій операції 176 ворогів
Був у нього ще один бій уже після повернення у стрій у селі Рідкодуб, яким він пишається. Підрозділ отримав завдання: доставити на один з оточених противником опорних пунктів сусідньої бригади боєкомплект. Коли ж рота пробилася на місце, виявилося, що сусіди завантажені боєприпасами під зав’язку, однак вкрай деморалізовані й тому небоєздатні.
За дев’ять годин під щільним ворожим вогнем мотопіхотинці Гринюка витягли з оточення 106 побратимів сусідньої бригади. Втрати роти Гринюка при цьому становили сім осіб пораненими та два вбитими. А через дві доби бригадна розвідка доповіла про знищених ротою у тій операції 176 ворогів…
Про своє представлення до звання Героя України Володимир дізнався тільки в Києві на реабілітації, за дві години до вручення «Золотої Зірки». Там командир батальйону його збентежив ще однією новиною – вручати «Зірку» буде особисто Президент країни. Володимир каже, що розхвилювався тоді більше, ніж в бою…
АрміяInform щиро вітає Героя України Володимира Гринюка з днем народження та Днем захисника України, бажаємо козацького здоров’я та генеральських погонів!
