Про це в коментарі АрміяInform розповів боєць батальйону безпілотних систем 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна «Червона калина» Владислав, який щойно повернувся на службу…
Військове взуття вирізняється високими показниками міцності, практичністю й довговічністю. Його створювали не роками, а століттями й воно зазнало значних змін, модифікацій та видозмін, що вплинуло на хід багатьох воєн. Бо від зручності, маневреності воїна теж залежить перемога. Нині ми можемо побачити, наскільки перевтілилося взуття і яких суттєвих змін воно зазнало впродовж епох.
Історію військового взуття слід розпочати з Римської імперії.
Римляни за допомогою ременів, сталевих і бронзових цвяхів перетворили витончені грецькі сандалі на військове взуття, яке давало змогу долати багатокілометрові відстані.
Черевики зашнуровували до верху гомілки, зміцнювали шкіряними вставками. За різними комбінаціями елементів визначали звання і класове походження військового.
Наприклад, Гай Цезар Германік отримав своє друге ім’я «Калігула» через носіння в ранньому дитинстві чобітків, що нагадують армійські калігі – солдатське взуття з довгими ременями до середини гомілки з шипами на підошві.
Римське військове взуття визначило характер спеціального взуття на кілька століть уперед.
Мода Середньовіччя внесла кардинальні зміни в костюм воїна. Шкіряне взуття замінили металевими латами. Взуття лицаря мало довгий гострий носок, який міг бути знімним із загнутою донизу формою. Таке взуття призначалося тільки для використання верхи на коні й давало змогу завдавати смертельних ударів ногами.
Усередині XIV століття в Італії з’явилися перші панцерні сабатони. Їх форму диктувала тодішня мода: вони мали короткий гострий носок.
У XV столітті в міланських і готичних обладунках сабатони виготовляли з довгим гострим носком, який для ходьби відстібали. На противагу їм сабатони Максиміліанівських обладунків робили широкими й тупими, їх за це називали «ведмежі лапи».
Слов’яни довгий час не мали спеціального військового взуття. Тільки особисті охоронці царя носили високі чоботи, а інші – постоли й поршні. Ідея військового взуття виникла приблизно в середині XVI століття, за часів правління Івана Грозного.
Під час правління Петра I, який мав зріст 2 метри і 38 розмір ноги, солдати почали використовувати взуття з квадратними носами і пряжками, а кавалерія – чоботи з розтрубами.
У чоловічому взутті у Франції на початку ХVIII ст. моду диктувала військова форма, оскільки тривала тридцятирічна війна. Чоловічим взуттям слугували чоботи з розтрубами й відворотами. Якщо військові чоботи виготовляли з цупкої жорсткої шкіри темних кольорів, то для аристократів повторювали форму військових чобіт, однак з ошатним виглядом.
Під час англійської громадянської війни солдатам видавали одразу три пари черевиків або ботильйони для почергової зміни після кожного маршу.
У кінці наполеонівських війн британська армія замінила взуття з пряжками на черевики зі шнурівкою. Їх назвали «блюхерс» на честь прусського маршала який брав участь у битві при Ватерлоо. Блюхерси використовували упродовж всього XIX століття.
Під час англійсько-американської війни 1812–1815 років стрілецькі підрозділи армії США воювали у чоботях з натуральної телячої шкіри. З 1820-х почали випускати чоботи з високою халявою.
Уже під час Першої світової війни британські, американські, французькі й бельгійські війська використовували так званий траншейний черевик з товстої шкіри й на товстій підошві, виготовлений спеціально для складних умов окопної війни. У французьких черевиках підошву ще й зміцнювали кількома десятками цвяхів, також взуття обробляли оливою і воском для захисту від води, що робило їх особливо цінними. До них у комплекті йшли вовняні обмотки.
У радянський період чоботи залишалися основною екіпіровкою для армії. Але на початку Другої світової в СРСР виникла проблема зі взуттям для мільйонів солдатів через катастрофічний брак шкіряних чобіт. Солдатів масово перевзули у «кирзові» чоботи (імітація свинячої шкіри, в основі якої багатошарова бавовняна тканина). Назва «кирза» є абревіатурою від Кіровського заводу.
Уперше кирзу використовували в радянсько-фінській війні 1939-1940 років, але експеримент не мав успіху. Матеріал тріскався від морозу, не зігрівав, а в багатьох солдатів викликала екзема.
До кінця XX століття кирзові чоботи були на забезпечені у радянській, а потім російської армії.
Перші загальновійськові черевики американської армії офіційно звані Boots, Combat Service. Це модифіковані військові черевики з цільного шматка шкіри з високою манжетою, що затягується ременями. Каблук і підошву виготовляли із синтетичної гуми. Введені вони у 1943 році.
У 1957 році армія США почала перехід на лаковані чорні черевики, який завершився лише у кінці в’єтнамської війни. Тоді ж уведені і «джангли» – черевики для носіння у тропічних умовах.
У 2002-му армія США перейшла на нові черевики з грубої шкіри, звані Army Combat Boo». У комплект до черевиків стали входити шкарпетки з вологовивідною системою.
У XXI столітті військові черевики виробляють з використанням цілої низки матеріалів, кожен з яких обрано для того, щоб дати конкретну перевагу власнику. Взуття розробляють для кожної кліматичної зони і погодних умов. В сучасному армійському взутті інтегровано новітні технології з традиційною захисною функцією. Проте головні критерії до нього досі традиційні – взуття має бути зручним, легким, якісним та довговічним.
Альона Шідерова
