Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
У 2014 році випускник історичного факультету Запорізького університету молодший лейтенант запасу Роман Бессараб у третю хвилю мобілізації добровольцем пішов до лав окремої артилерійської бригади «Запорізька січ». Брав участь у запеклих артилерійських дуелях. Командиром взводу на посаді старшого офіцера батареї бив ворога у найскладніші дні війни й продовжує нести службу в запорізькій бригаді.
Честь бути гармашем
Капітан Бессараб стверджує, що нині, коли гармати перебувають у районах відведення, наші артилеристи навіть без пострілів неабияк лякають ворога лише самим фактом присутності. Звісно, поставлена на «паузу» позиційна війна психологічно виснажує військо, але сила духу нащадків славетних козаків непохитна, як хортицькі скелі. Тому намагання російського агресора нав’язати незалежній Україні шлях повернення до його сфери впливу приречені на провал, упевнений офіцер.
— У військовій частині я з 2014-го, у третю хвилю мобілізації прийшов добровольцем, відтоді моя доля нерозривно пов’язана з артилерійською бригадою «Запорізька січ». Для мене велика честь у роки історичних у країні змін бути у цій частині та усвідомлювати дотичність до цих змін. Я був свідком сумного та трагічного моменту, коли родичі полеглих побратимів отримували вогняні берети артилеристів. Радий від того, що і сам є власником цього берета — для мене він предмет гордості на все життя, — каже Роман Бессараб. — Я родом із Запоріжжя — для мене це особливо близько. Гадаю, що кожному хлопчикові, чоловікові та навіть діду це зрозуміло: хто з дитинства не мріяв служити на Січі? Для нас це бажання здійснилося — маємо це за велику честь і готові виконати покладену на нас велику місію до переможного кінця.
Бригада повернулася з чергової ротації з району проведення операції Об’єднаних сил, проте через домовленості про припинення вогню активних бойових дій останнім часом не вела. Військова частина відновлює боєздатність та активно тренується.
Роман Бессараб уже не старший офіцер батареї, він — офіцер відділення морально-психологічного забезпечення бригади. Каже, що присутність у районі фронту такого потужного аргументу, як загартована в боях артилерійська бригада, суттєво впливає на ситуацію.
«Або їхній СРСР 2.0, або наша незалежна соборна Україна»
— Висловлю думку, може не дуже поширену й десь непопулярну, але я її поясню. Останні роки для мене є важчими на війні, ніж її початкова стадія. На початку швидкоплинної війни було більше руху, слави, більше пісень, більше місця для випадку. Але набагато важче витримати затяжну позиційну війну — це справжнє випробування патріотизму та твердості переконань.
На хвилинний подвиг, хвилинний вчинок здатні набагато більше людей, ніж на багаторічну титанічну роботу. Так буває, що в тих, хто не бачить ситуацію широко, з’являється криза мети: коли день у день, тиждень у тиждень не видно для чого це все — якесь чергове перемир’я, припинення вогню… А чому так? Коли піхота питає: «Хлопці, де ж ви? Де грім, де боги війни, де все? З вами було б так легко…»
Ото є випробування, випробування волі. І тільки там це відчувається: дві сили та дві ідеї протистоять одна одній — наша й ворожа. Вони несумісні — або їхній СРСР 2.0, або наша незалежна соборна Україна.
Безперечно, артилеристи потрібні та присутні там завжди. Якщо нас там не буде, то ворожа артилерія, ворожі міномети, навіть гранатометники, зможуть діяти нахабно. Можуть пристрілятися, діяти не поспішаючи. Однак навіть коли ми мовчимо й не рухаємось, але таки присутні неподалік, вони діють похапцем. Намагаються якнайшвидше втекти, забратися з місця. Для нас 10, 20, 30, 40, навіть 50 кілометрів — не відстань. Повірте, в тиху українську ніч у східному степу ми на них впливаємо навіть тим, що нічого не робимо. Для них ми — один з основних страхів, — зазначає Роман Бессараб.
