Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Цього Дня вшановують пам’ять усіх українців, які віддали життя, виганяючи нацистських окупантів у лавах Червоної армії або Української повстанської армії, покладаючи квіти до пам’ятників та здійснюючи інші традиційні меморіальні заходи.
Історична довідка:
Друга Світова війна розпочалася для України 1 вересня 1939 року з бомбардувань Львова силами Люфтваффе. 11 вересня частини вермахту увійшли до Галичини, але за таємними домовленостями між Гітлером і Сталіним німецькі війська за 2 тижні відступили на захід.
17 вересня 1939 року у війну на боці нацистського агресора вступив СРСР.
22 червня 1941-го розпочалася війна між вчорашніми союзниками — ІІІ Рейхом та СРСР, унаслідок чого до кінця року більшу частину України окупували німецькі війська.
У грудні 1941 – січні 1942 років радянські війська організували перший великий контрнаступ на території України, але були зайняті лише незначні ділянки в Криму та під Барвінковим. Спроба навесні 1942-го розвинути попередній успіх призвела в Криму та під Харковом до двох катастрофічних поразок радянських сил та їхнього відступу аж до Волги. У результаті весь український терен окупували німецькі війська.
У лютому 1943-го, розвиваючи наступ після перемоги під Сталінградом, радянські війська зайняли Харків та деякі інші українські міста, але вже в березні 1943 року залишили їх через німецький контрнаступ.
Лише восени 1943-го розпочалося остаточне вигнання нацистських окупантів з України.
28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на околиці міста Чоп на Закарпатті, але боротьба на цій ділянці розтягнулася аж до 25 листопада – лише тоді нацистських окупантів вигнали з України остаточно.
У вигнанні окупантів брала участь вся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом — понад 3 млн солдатів-українців), національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією (близько 100 тис. вояків) та бійці на всіх інших фронтах світу, які наближали спільну перемогу над Гітлером.
Але подіями жовтня-листопада 1944 року війна не скінчилася — українці воювали в Європі до 8 травня 1945 року та в Азії — до 2 вересня. На Батьківщині збройний спротив радянській владі тривав ще понад десятиліття.
Вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організував сталінський режим і радянські війська з вини його командування:
- На найнебезпечніших ділянках фронту масово використовували «чорносвитників» — поспіхом мобілізоване радянським командуванням (польовими військкоматами) місцеве населення — яке кидали у бій непідготовленим, необмундированим та неозброєним, що можна розглядати як свідому спробу знищення українського населення.
- Українські армійські частини Радянської армії у 1943-44 роках використовували в боях проти національного підпілля, що означало братовбивчу війну між українцями, які служили у РСЧА та УПА.
- В очищеному від німців Криму у 1944 році радянською владою здійснено низку депортацій, зокрема повністю виселені до Середньої Азії кримські татари (180 тис.).
- Українці продовжували зазнавати втрат і після закінчення війни, масові репресії тривали до самої смерті Сталіна. На Західній Україні під час придушення національного руху за різними даними вбито 150 тис., заарештовано 130 тис. та депортовано понад 200 тис. осіб.
- Унаслідок організованого голоду у 1946-47 роках в Україні загинуло до 1 млн осіб.
Кількість військових і цивільних жертв війни оцінюється істориками у 8–10 млн українців. 700 міст, 28 тис. сіл, 16 тис. підприємств пошкоджені або знищені внаслідок боїв і каральних дій окупантів.
*За матеріалами УІНП
