Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Володимиру 42 роки, 24 з них він за кермом, три крайніх – він водій-механік в окремій механізованій бригаді.
Своє професійне свято в останню неділю жовтня лучанин зустрічає на Луганщині, на передовій.
Нас познайомив командир роти. Сказав, що саме про таких треба писати, розповідати всім, відео знімати – він професіонал і дуже любить свою машину.
Група журналістів із фотоапаратами і відеокамерами застала солдата за роботою під капотом. Він помітно зніяковів, сором’язливо почав витирати ганчіркою чорні від мастил руки. На землі, на табуретках навколо, у кабіні авто лежали і стояли ящики з ключами, коробки із запчастинами, каністри й баклажки з різними рідинами.
Минуло ще 2–3 хвилини, ми пояснили чому тут, що хочемо від нього. Володимир перевів погляд на командира, прочитав у його очах щось своє та опанував себе після несподіваної популярності, яка впала на нього у вигляді мікрофонів, об’єктивів відео- і фотокамер.
Скромний, спокійний, сивочолий. Одразу вибачився за зовнішній вигляд.
– Це я тут, біля машини в робочому. Хлопці десь надибали старий піксель, той з перших, невдалих, пам’ятаєте, що плавиться і швидко горить. Віддали мені, і я в ньому гайки кручу чи по-пластунськи під машиною повзаю. А так, я в ЗІЛ свій завжди охайним сідаю, – немов виправдовуючись, проговорив дядько.
Знайомтесь: «Суслік»…
– Давайте ближче знайомитись. Про свій автомобіль розкажіть нам, де були з ним, що бачили, як до війська потрапили, чи давно на війні, – кажемо з колегами Володимиру.
– Знайомтесь, це мій ЗІЛ-131 на ім’я «Суслік». Він бачив набагато більше, ніж я і ми з вами всі разом. Він починав військову службу ще в Афганістані за часів Радянського Союзу, там і прозвали так. На цій війні, російсько-українській, він теж чи не з перших днів. Натерпівся і бачив багато, вивозив наших побратимів з-під обстрілів, техніку витягував з полів бою. Про це розповів мені мій товариш, від якого я прийняв цю посаду. Я, на щастя, цим авто лише хлопців вожу, боєприпаси, продукти харчування.
Володимир прийшов у бригаду у 2017-му. До цього в Луцьку все доросле життя на легковиках працював. Лише у війську пересів на вантажівки. Починав на КрАЗі з дизельним двигуном, поступово розібрався, опанував. Тепер уже до найменших дрібниць знається і на карбюраторному ЗІЛі. Звісно, не обійшлося без допомоги друзів-побратимів.
– Командир дав тиждень часу на виконання всіх сезонно-технічних робіт. Тому з рання й до темна кручу тут, переробляю, експериментую із запасними частинами, словом – роблю все до ладу, а як інакше. Мусимо до Дня автомобіліста стати із «Сусліком» у стрій.
Кувалда, лом і міцні руки – такий у нас шиномонтаж
На запитання однієї з колег-журналісток щодо послуг шиномонтажу, чи далеко до нього їхати, Володимир, усміхаючись, віджартувався, що їхній шиномонтаж зовсім поруч – тут, за кутом лісосмуги, між першим і другим ВОПами.
– Наш шиномонтаж – кувалда, лом і міцні руки товаришів. Ми із «Сусліком» як одне ціле. Я часто знаю, що йому треба, а іноді мені здається, що й він читає мої думки. Зріднились ми з ним не на жарт, бо проводимо разом надто багато часу. А побратимам-водіям у День автомобіліста і дорожника бажаю традиційно: «Ні цвяха, ні жезла! Газ до бляхи і фари, щоб працювали. Решта – все не критично».
Фото автора
