У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Здається доволі очевидним, що одним з найефективніших механізмів стримування, а також серйозним засобом впливу на міжнародній арені вже десятиліттями є ядерна зброя. В сучасних умовах, коли жодні міжнародні домовленості на практиці не гарантують безпеку, вона залишається дієвим аргументом проти зазіхань зовнішніх агресорів.
Цю істину чудово розуміють у Північноатлантичному альянсі й тому ядерна зброя є основою колективної безпеки НАТО. У стратегічних документах Організації чітко визначено, доки у світі є ядерна зброя — НАТО залишатиметься ядерним альянсом.
Блок має ядерні сили у розпорядженні лише трьох країн-учасниць. Це Сполучені Штати, Велика Британія та Франція. Очевидно, що найбільший потенціал мають США. Та далеко не кожен знає, що американська ядерна зброя розташована також на території деяких європейських «без’ядерних» держав.
Американська тактична ядерна зброя в Європі
Тактичну ядерну зброю (ТЯЗ) Штати розгорнули на території Європи ще у 1950-х. Це стало можливим завдяки домовленостям про спільне використання ядерної енергії (або мовою оригіналу — Nuclear sharing). Із завершенням «холодної війни» кількість цього озброєння значно зменшилася, але воно не зникло повністю. З понад 6000 боєголовок ядерних сил США, що були передані в управління Альянсу в Європі, на сьогодні лишилося близько 150–200 боєголовок. Зменшити кількість було вирішено після ухвалення на саміті НАТО в Римі в листопаді 1991 року ядерної доктрини Альянсу.
Довідково.
Тактичну ядерну зброю також називають нестратегічною ядерною зброєю. Зазвичай від стратегічної зброї її відрізняє потужність — від кількох сотень тонн до кількох десятків кілотонн у тротиловому еквіваленті. Тактичний ядерний заряд може бути інтегрований у доволі значну номенклатуру боєприпасів: наприклад глибинні бомби та торпеди, авіаційні бомби, ракети (малої дальності), артилерійські снаряди, а також так звані ядерні фугаси й навіть міни. Останні виготовлялися, зокрема, у вигляді звичайного, на перший погляд, армійського ранця, який міг доставити до точки призначення всього один боєць.
На території яких країн сьогодні зберігається ця зброя?
Зазвичай Сполучені Штати та їхні європейські партнери ніколи відкрито не афішували розміщення ядерної зброї Вашингтона на континенті. Втім, торік у доповіді члена Комітету з оборони Парламентської асамблеї НАТО Джозефа Дея, у якій він аналізував політику Альянсу щодо ядерного стримування, містилася коротка згадка про місця зберігання ядерної зброї. Там зазначалося, що американські ядерні озброєння зберігалися у спецсховищах на шести базах у п’яти європейських країнах-членах НАТО: Кляйне-Брогель у Бельгії, Бюхель у Німеччині, Авіано й Геді-Торре в Італії, Волкеле у Нідерландах та Інджирлік у Туреччині.
До речі, щодо останньої. У зв’язку з погіршенням відносин між США та Туреччиною існує ймовірність, що американська зброя була вивезена з військової бази Інджирлік. Деякі експерти озвучували здогадки, що вона була переміщена на одну з баз у Румунії чи навіть до однієї з Балтійських країн. Утім, нині ніякої точної інформації щодо цього немає.
Про яку саме зброю йдеться?
Йдеться про 150–200 гравітаційних (вільного падіння. — Авт.) термоядерних бомб B61 різних модифікацій.
Ці бомби мають потужність від трьохсот тонн до 400 кілотонн у тротиловому еквіваленті. Вони були розроблені американськими вченими ще у 1960-х. Наразі, за інформацією з відкритих джерел, триває їхня модернізація та продовження ресурсу до 2040-х років. У 2015 році американці випробували найновішу дванадцяту модифікацію цих бомб. B61-12 має замінити бомби старого зразка (не виключено, що й ті, які розташовані в Європі). Вони точніші й завдяки новому хвостовому оперенню можуть після скидання автономно планувати до своєї цілі.
Основний засіб доставлення до цілі бомб B61 — авіація. Враховуючи це, ядерна стратегія НАТО передбачає сумісність авіації європейських країн-членів Альянсу з американською ядерною зброєю. Саме тому, наприклад, Німеччина, оновлюючи свій авіапарк, окрім «єврофайтерів», запланувала до закупівлі американські винищувачі F/A-18. Вони прийдуть на заміну «стареньким» Panavia Tornado, які понад 40 років виконували роль доставника ядерних бомб. Те ж стосується Бельгії, яка нещодавно підписала контракт зі Штатами на закупівлю 34-х винищувачів F-35А, та деяких інших країн.
Що таке програма Nuclear sharing та у чому її суть?
Спільне використання ядерної зброї в НАТО — важливий елемент з погляду колективної безпеки. Програма Nuclear sharing є концепцією політики «ядерного стримування» серед країн-учасниць Північноатлантичного альянсу та країн-партнерів. Вона передбачає надання доступу до ядерних боєприпасів у разі реальних загроз тим країнам-членам Альянсу, які не мають свого ядерного озброєння.
Контролюють вищезгадану зброю Сполучені Штати. Тож її передавання іншим країнам можливе лише у разі, коли вище керівництво США ухвалить рішення про вступ у війну, за яким Договір про нерозповсюдження ядерної зброї більше не діятиме. До цього моменту бомби неможливо використати за прямим призначенням без спеціальних команд з Вашингтона.
Кожна бомба має багаторівневий захист від незапланованого спрацювання. Зокрема систему запобіжного блокувального пристрою ядерного боєприпаса (або мовою оригіналу — Permissive action link system). У старіших модифікаціях бомб B61 для їхньої підготовки до бойового застосування потрібно було ввести спеціальний код безпосередньо з кабіни літака-носія або через захищений радіоканал з наземного командного пункту. Щодо захисту нових бомб інформація, на жаль, на цей час засекречена.
Утім, усе це аж ніяк не заважає пілотам та іншому персоналу «неядерних» країн НАТО напрацьовувати навички з доставлення американських ядерних бомб на пристосованих для цього літаках. До того ж країни, що мають доступ до американської ядерної зброї, беруть активну участь у розробленні колективної стратегії й тактики її застосування.
З 2014 року напруженість між НАТО та Росією надала Альянсу можливість підкреслити передбачувану роль, яку відіграє ядерне стримування у підтриманні миру. На сьогодні НАТО має наміри утримувати «на мінімальному рівні, що відповідає наявному рівню безпеки», тактичні ядерні сили в Європі, які «забезпечуватимуть необхідний зв’язок зі стратегічними ядерними силами, посилюючи трансатлантичну ланку».
