Водночас є питання, які потребують доопрацювання, адже поставити бійця у штат частини ще не означає повністю повернути його до виконання завдань. Зокрема, механізм потребує вирішення…
19 жовтня 1926 року народився Богдан Гаврилишин – видатний українець, професійна кар’єра якого вражає. Інженер, винахідник, викладач, директор Міжнародної школи менеджменту, один із найвідоміших радників і консультантів державного управління та міжнародного бізнесу в понад 70 країнах на всіх континентах.
Від лісоруба до радника Президента
Народився Богдан Гаврилишин у селі Коропець на Тернопільщині. 1943 року потрапив до Німеччини. У таборі біженців здобув середню освіту. 1947-го родина Гаврилишиних виїхала до Канади. Працював лісорубом, офіціантом. 1954 року здобув магістерський ступінь в університеті Торонто за фахом «інженер-механік». За три роки на першому робочому місці з інженера дослужився до керівника.
З 1960-го мешкає у Швейцарії. Працював директором з навчання Міжнародного інституту менеджменту (МІМ), у 1968–1986 роках очолював його. На початку 1970-х у рамках святкування 25-річчя інституту організував економічні дискусії у швейцарському селищі Давос. Відтоді зібрання провідних економістів і політиків світу там стали регулярними. З 1988 року працював на громадських засадах в Україні, був радником першого Президента України Леоніда Кравчука і кількох знаних українських політиків, засновником відомих неурядових організацій – відділення МІМ у Києві, фонду «Відродження», Міжнародного центру перспективних досліджень, власного благодійного фонду. Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня».
Богдан Гаврилишин вважав себе не економістом, а «людиною, яка знає щось майже про все, і розуміє співвідношення між різними явищами». Його життя – яскравий приклад стовідсоткової успішності, абсолютний зразок «людини, що всім завдячує самій собі» – self-made man, або ж просто, як казав інший всесвітньо відомий українець Петро Яцик, він – «українець, який відмовився бути бідним».
Цікаві факти з життя
- Богдана Гаврилишина нагороджено орденом Свободи – найвищим орденом України, яким можуть нагородити іноземця (зберіг громадянство Канади). Відповідний указ 21 жовтня 2016-го видав Президент України, нагородивши Богдана Дмитровича за «визначний особистий внесок у піднесення міжнародного авторитету Української держави, багаторічну плідну наукову та благодійницьку діяльність». Серед інших кавалерів ордена Свободи – король Швеції Карл XVI Густав, американський сенатор Джон Маккейн, Джордж Сорос, ексвіцепрезидент США Джо Байден та очільники 10 держав.
- За своє життя Богдан Гаврилишин відвідав понад 90 країн на всіх континентах, крім Антарктиди. «Доля була дуже щедрою до мене. Мої мрії пізнати світ здійснювалися. Після обрання директором Центру навчання менеджменту я став багато подорожувати з різними цілями до різних країн. У кожній із країн я зробив щось корисне. Я не подорожував у ролі туриста».
- 1995 року Велика Британія передала Україні антарктичну станцію «Фарадей», тепер відому як «Академік Вернадський». Українська сторона придбала цю станцію за символічний 1 фунт стерлінгів. А от на відправлення першої експедиції в Антарктиду коштів не було. Все закінчилося б фіаско, якби наші вчені не вийшли на Богдана Гаврилишина, який тоді очолював міжнародний фонд «Відродження». Почувши про цю проблему, Богдан Дмитрович допоміг першій українській антарктичній групі – фонд виділив кошти на експедицію.
- Богдан Гаврилишин 65 років прожив зі своєю коханою дружиною Лені (Леонідою Петрівною). Щомісяця 10 та 25 числа він дарував їй квіти або шоколадку, чи запрошував на вечерю. У подружжя було троє дітей. «Ми з дружиною обов’язково святкуємо дві дати: 25 грудня, коли ми заручились, і 10 червня, коли одружились. Якщо ми не разом, я кожного дня, де б не був у світі, тричі телефоную їй”, – розповідав Богдан Гаврилишин.
- Про свій цікавий і надзвичайно насичений життєвий шлях Богдан Гаврилишин детально розповідає в книзі «Залишаюсь українцем», яка вийшла у світ у 2011 році. Це видання одночасно є путівником до успішного життя та повчанням для молоді, як завжди залишатися відданим борцем за кращу долю своєї країни. «Я написав цю книгу, щоб дати натхнення молодим людям буйно мріяти і не боятися відкривати світ, – говорить вчений. – Сподіваюся, що вона додасть більше віри у власні сили. І то не гучні слова, бо все, що я зробив у житті, я починав із мрії. Я переконаний, надзвичайне – можливе, якщо ви лише відчуєте цей стан». Віра в людей, щирість та активна суспільна позиція, безмежне бажання пізнавати світ та вміння розвиватися – ось секрет мистецтва життя, яким на сторінках своєї автобіографії щедро ділиться з читачами пан Гаврилишин.
Підготувала Софія Плесак
