Так минулого тижня Президент України Володимир Зеленський пояснив призначення генерал-майора Євгенія Хмари тимчасовим виконувачем обов’язків міністра оборони. Євгеній Хмара —…
Пісні талановитої української співачки, Героя України Раїси Кириченко відомі не тільки старшому поколінню українців. «Я козачка твоя» нині співають військові дівчата в строю, «Мамина вишня» лунає на свята у родинних колах.
З нагоди дня народження співачки, АрміяInform розповідає про її життя, творчий шлях та терни долі.
«У дитинстві брала батькову гармошку, вилазила на вишню — грала і співала голосно, щоби чуло все село»
Народилася Раїса Кириченко 14 жовтня 1943-го на Полтавщині – в час, коли точилися жорстокі бої за звільнення України від німецьких нацистів. Її дитинство випало на перші повоєнні роки, які були вкрай важкими. Але дівчинка змалку, попри всі труднощі і негаразди сільського життя, любила співати, уявляла себе артисткою: брала батькову гармошку, вилазила на вишню — грала і співала голосно, щоби чуло все село. Згодом за її ініціативою у рідному селі створили хор, у якому Раїса стала головною солісткою.
Якось вона випадково потрапила у поле зору професійного музиканта Павла Оченаша, який керував народним хором Кременчуцького автозаводу і приїхав разом із ними для виступу у селі. Він запросив її стати солісткою, а за рік – співати у Полтавському жіночому хоровому театралізованому ансамблі «Веселка», концертмейстером якого був Микола Кириченко – її майбутній чоловік.
Свій випускний іспит у Харківському інституті мистецтв вона складала, диригуючи хором
Де б не працювала, Раїса сповна віддавалася українській пісні, не забуваючи маминої настанови: «Не співай пісні, які ні про що. Вибирай ті, що западають в людську душу!..»
У травні 1973-го Раїсі Кириченко присвоїли звання «Заслужена артистка України», а за 6 років вона стала «Народною артисткою України». Маючи значний сценічний досвід, володіючи чудовим голосом, вона створила власний ансамбль «Калина», а згодом «Росаву». Працювала одночасно з національним оркестром народних інструментів під керівництвом Віктора Гуцала, естрадно — симфонічним оркестром радіо і телебачення, з духовим оркестром. З цими колективами вона гастролювала по всій Україні.
https://www.youtube.com/watch?v=ilPptTzysK8
Почувши виступи Раїси Опанасівни, тодішній керівник Полтавщини Федір Моргун запросив подружжя Кириченків до цього краю. І ті погодилися повернутися з Черкащини на малу Батьківщину Раїси. Там створили ансамбль «Чураївна», в якому Раїса Кириченко стала солісткою-вокалісткою. Свій випускний іспит у Харківському інституті мистецтв вона складала, диригуючи хором! А восени 1994-го почала викладати у Полтавському музичному училищі імені Миколи Лисенка.
Згодом почалась, за її словами, чорна смуга в житті. Співачка важко захворіла. Тоді мало хто вірив, що вона виживе, але, на щастя, любов до пісні повернула співачку на сцену. Вона починає займатись активною громадською діяльністю: за її клопотанням збудовано церкву, реставровано сільський клуб, відкрито дитсадок, газифіковано кілька сіл тощо.
У березні 1998 року співачці вручили Орден княгині Ольги III ступеня, через рік – II ступеня і в березні 2001 року – І ступеня. А у жовтні 2003-го Указом Президента України Раїсі Кириченко присвоїли звання Героя України.
Важка хвороба не відступила і у березні 2005-го Раїси Опанасівни не стало. Нині вона досі живе у багатьох своїх піснях: «Світи нам, матінко», «Стежина до мами», «Дорога до матері» та інших, які дуже полюбились українцям: досі торкаються серця, змушують замислитись, викликають щирі сльози…
