Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Пісні талановитої української співачки, Героя України Раїси Кириченко відомі не тільки старшому поколінню українців. «Я козачка твоя» нині співають військові дівчата в строю, «Мамина вишня» лунає на свята у родинних колах.
З нагоди дня народження співачки, АрміяInform розповідає про її життя, творчий шлях та терни долі.
«У дитинстві брала батькову гармошку, вилазила на вишню — грала і співала голосно, щоби чуло все село»
Народилася Раїса Кириченко 14 жовтня 1943-го на Полтавщині – в час, коли точилися жорстокі бої за звільнення України від німецьких нацистів. Її дитинство випало на перші повоєнні роки, які були вкрай важкими. Але дівчинка змалку, попри всі труднощі і негаразди сільського життя, любила співати, уявляла себе артисткою: брала батькову гармошку, вилазила на вишню — грала і співала голосно, щоби чуло все село. Згодом за її ініціативою у рідному селі створили хор, у якому Раїса стала головною солісткою.
Якось вона випадково потрапила у поле зору професійного музиканта Павла Оченаша, який керував народним хором Кременчуцького автозаводу і приїхав разом із ними для виступу у селі. Він запросив її стати солісткою, а за рік – співати у Полтавському жіночому хоровому театралізованому ансамблі «Веселка», концертмейстером якого був Микола Кириченко – її майбутній чоловік.
Свій випускний іспит у Харківському інституті мистецтв вона складала, диригуючи хором
Де б не працювала, Раїса сповна віддавалася українській пісні, не забуваючи маминої настанови: «Не співай пісні, які ні про що. Вибирай ті, що западають в людську душу!..»
У травні 1973-го Раїсі Кириченко присвоїли звання «Заслужена артистка України», а за 6 років вона стала «Народною артисткою України». Маючи значний сценічний досвід, володіючи чудовим голосом, вона створила власний ансамбль «Калина», а згодом «Росаву». Працювала одночасно з національним оркестром народних інструментів під керівництвом Віктора Гуцала, естрадно — симфонічним оркестром радіо і телебачення, з духовим оркестром. З цими колективами вона гастролювала по всій Україні.
https://www.youtube.com/watch?v=ilPptTzysK8
Почувши виступи Раїси Опанасівни, тодішній керівник Полтавщини Федір Моргун запросив подружжя Кириченків до цього краю. І ті погодилися повернутися з Черкащини на малу Батьківщину Раїси. Там створили ансамбль «Чураївна», в якому Раїса Кириченко стала солісткою-вокалісткою. Свій випускний іспит у Харківському інституті мистецтв вона складала, диригуючи хором! А восени 1994-го почала викладати у Полтавському музичному училищі імені Миколи Лисенка.
Згодом почалась, за її словами, чорна смуга в житті. Співачка важко захворіла. Тоді мало хто вірив, що вона виживе, але, на щастя, любов до пісні повернула співачку на сцену. Вона починає займатись активною громадською діяльністю: за її клопотанням збудовано церкву, реставровано сільський клуб, відкрито дитсадок, газифіковано кілька сіл тощо.
У березні 1998 року співачці вручили Орден княгині Ольги III ступеня, через рік – II ступеня і в березні 2001 року – І ступеня. А у жовтні 2003-го Указом Президента України Раїсі Кириченко присвоїли звання Героя України.
Важка хвороба не відступила і у березні 2005-го Раїси Опанасівни не стало. Нині вона досі живе у багатьох своїх піснях: «Світи нам, матінко», «Стежина до мами», «Дорога до матері» та інших, які дуже полюбились українцям: досі торкаються серця, змушують замислитись, викликають щирі сльози…
