Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
Ми вже неодноразово зверталися до теми територіальної оборони, яку українське законодавство визначає як «систему загальнодержавних воєнних і спеціальних заходів, що здійснюються в особливий період. Тероборона має завдання охорони та захисту державного кордону; забезпечення умов для надійного функціонування органів державної влади, органів військового управління, стратегічного (оперативного) розгортання військ (сил); охорони та оборони важливих об’єктів і комунікацій; боротьби з диверсійно-розвідувальними силами, іншими озброєними формуваннями агресора та антидержавними незаконно утвореними озброєними формуваннями; підтриманням правового режиму воєнного стану». На жаль, поки що це здебільшого декларація. Нещодавно в Херсонській області відбулися навчання підрозділів ТО, які продемонстрували недостатню ефективність цієї структури. Що має змінитися в її розбудові, аби вона стала потужним форпостом у справі захисту нашої Батьківщини? З цим запитанням ми звернулися до професійного військового розвідника, нині заступника голови РНБОУ генерал-майора Сергія Кривоноса – одного з авторів нового законопроєкту про територіальну оборону, що нині чекає на розгляд Верховної Ради України.
Дайте можливість людям відчути себе захисниками власної землі
— Я в розвідці не перший десяток років і чітко розумію, якими методами ворог діятиме на території України проти нас, — відповів Сергій Кривонос. — Бо й сам, і мої підлеглі так само діяли б на ворожій території. Я знаю, як ефективно протистояти підривній діяльності спецпідрозділів противника. Тому система територіальної оборони за нашим законопроектом і принципами відрізняється від того, що маємо нині. Адже територіальна оборона в Україні наразі існує номінально, фактично на папері. Я спілкувався з багатьма офіцерами різного рівня, які брали участь у зборах і навчаннях підрозділів тероборони. Нічого, крім розчарування, у них немає. Бо очолюють цей процес люди, які підходять до проблеми шаблонно, як написано в підручниках минулого сторіччя.
Якщо ви на збори призвали людину, то впродовжцього часу в неї практично не повинно лишатися вільноїхвилини, вона постійно має займатися навчанням. Причому ефективним. Давайте щиро: в кожного чоловіка будь-якого віку, який добровільно прийшов до армії, в душі сидить маленький хлопчик, який хоче погратися у війну. Дайте можливість людям цим займатися. Дайте їм змогу самореалізуватися, відчути себе захисниками власної землі. Для цього достатньо просто проводити менше шикувань, менше балакати ні про що.І більше тренуватися. Один командує, десять тренуються. А не навпаки, як, на жаль, тепер: один тренується, а десятеро на нього дивляться і командують. Це раз. По-друге, у деяких офіцерів, котрі беруть участь у таких зборах, на жаль, крім відсутності професійності, ще й спостерігається, так би мовити, якесь неадекватне ставлення до підлеглих. Запитуєш: «Чому невтішні результати?». Солдат на війні має займатися трьома речами: або він воює, або готується до війни, або відпочиває. Четвертого в армії не буває. Якщо з’являється вільний час, з’являються й думки, які можуть призвести до порушення дисципліни. Тому активний бойовийвишкіл — це саме і є запорукою успішної підготовки територіальної оборони і зацікавленості людей до участі в ній.
Територіальна оборона — це відповідальність перед громадою, яку ти захищаєш
Зазначу, що територіальна оборона не є своєрідним «курсом молодого бійця» і основним поповненням для Збройних Сил України.Хоча деякі керівники регіональних підрозділів цим і хизуються. Коли член підрозділу теороборони, отримавши певний досвід і практику, вирішує підписати контракт зі Збройними Силами, для них це звісно «плюс». А для тероборони – «мінус». І таких випадків вистачає. Для поповнення ЗС України призови, резервипершої і другої черги. А тероборона має займатися підготовкою громадян задля захисту території, на якій вони проживають. Головний принцип тут: захищаю себе, свою родину, свій будинок, свою вулицю, свій район. Я знаю свою територію, як власну кишеню. А ворог, яку б чудову розвідку не мав, орієнтується на цій землі значно гірше. Це великий плюс. А ще — володіння ситуацією і вміння діяти в будь-яких випадках. Знаю, коли в тероборону йшли цілими сім’ями. За прикладом старшого брата йшов молодший, потім його дружина, дорослі діти й племінники. І це чудово, це мотивує. Адже територіальна оборона — це відповідальність перед громадою, яку ти захищаєш. Якщо на війні бойові підрозділи формуються військовиками з різних областей, то на місцях живуть люди, які одне одного знають з дитинства. І будь-який крок будь-кого в бік, скажімо так, зрадництва, негайно ж стане відомий усім. А це один із чинників впливу.
Крім того, територіальна оборона — це ж не тільки військова компонента. Це і спроможність діяти членам тероборони в разі техногенних катастроф, пожеж, паводків, під час епідемій. Наші сусіди поляки це вже зрозуміли, почали створювати територіальну оборону з 2017-го і на сьогодні досягли ефективних результатів. Вони створили 12 бригад територіальної оборони, укомплектували їх, обладнали п’ять навчально-тренувальних центрів. І не збираються на цьому зупинятися.
Сергій Кривонос розповідає, що у своєму законопроєкт і його група передбачає, що тероборона в новому вигляді на момент створення і розвитку має бути під егідою Міністерства оборони. Це значно спростить і покращить підготовку її учасників. Але риторичним залишається запитання, коли це відбудеться. Якщо в поляків це заплановано на 2028 рік, то в нас цей етап поки «зависнув у повітрі». Не варто гнатися за паперовими звітами, закликає генерал Кривонос, давайте боротися за якість. І тоді отримаємо те, чого хочемо.
