Про це в коментарі АрміяInform розповів заступник начальника відділу рекрутингу штабу 20-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України Вадим Іващенко. — Спостерігається стабільне…
Затримка кореспонденції під час війни розцінювалася як посадовий злочин…
У роки Другої світової війни поштовий зв’язок між фронтовиками і їхніми рідними піднімав бойовий дух червоноармійців, наближаючи перемогу над нацизмом.
Напад Німеччини порушив зв’язки між десятками мільйонів людей. І єдиною ниточкою, що з’єднувала фронтовиків із рідними та близькими у тилу, був поштовий зв’язок, який доставляв у основному так звані листи-трикутники.
Їх запровадження було пов’язано насамперед із тим, що тоді катастрофічно не вистачало паперу для конвертів. Лист-трикутник — це аркуш паперу прямокутної форми, заломлений спочатку справа наліво, а потім зліва направо. Смужка паперу, що залишилася, згиналася всередину.
Марка була не потрібною, і лист не заклеювався, оскільки цього не вимагала, як не дивно для сталінських часів, цензура. На зовнішньому боці листа зазначалися адреси — призначення і зворотня. Залишалося і чисте місце для відміток поштових працівників.
Щомісяця на фронт доставлялося до 70 мільйонів листів. Всього ж за роки війни фронтовики отримали їх від своїх рідних і близьких близько 6 мільярдів
— Отриманий із дому лист був набагато важливішим, аніж ситний обід, — розповідав мені фронтовик Анатолій Стоцький — колишній офіцер-танкіст. — Родичі, які залишилися на неокупованій території, теж виглядали листоношу, чекаючи звісток від синів, братів, чоловіків. Не завжди вони були радісними, сповіщаючи про загибель…
Створення військово-польової пошти розпочалося ще на початку війни — у грудні 1941 року. При арміях були розгорнуті військово-польові поштові бази, а при штабах з’єднань — польові поштові станції. Останні, як правило, розміщувалися на легендарних «полуторках, екіпажі яких збирали пошту не тільки в тилу, а й на лінії фронту. У прифронтових населених пунктах функціонували військово-поштові сортувальні пункти, а за необхідності й фронтові. Для всіх з’єднань і окремих частин, штабів тощо — діяла військово-польова пошта.
Однією з особливостей роботи поштового зв’язку в роки тієї війни було те, що під час доставки листів на фронт не існувало звичної для листоноші конкретної поштової адреси з вказівкою вулиці та будинку. Тож поставала потреба у виробленні нових принципів роботи, які б дозволили швидко та безпомилково доставляти кореспонденцію у військові частини, місця дислокації яких постійно змінювалися.
Лише за чотири місяці 1945 року пошта доставила у тил країни 10 мільйонів посилок, для перевезення яких було задіяно понад 10 тисяч вагонів. Солдати слали додому одяг і мило
Тому довелося мобілізувати до війська, всупереч прийнятим нормам, цивільних фахівців. Вони користувалися так званою бронею, тобто були звільнені від військової повинності. Їм і доручили терміново налагодити роботу військово-поштової служби.
Вважається, що у цій справі допоміг випадок: під час однієї з військових операцій був знайдений статут польової поштової служби … німецького вермахту!… Тож радянське командування перейняло досвід своїх німецьких «колег», успішно використовуючи його аж до закінчення війни.
Затримка кореспонденції або відправлення її не за призначенням розцінювалися як посадовий злочин. Як би щільно не була завантажена залізниця, поштові ешелони пропускалися у першу чергу, а їх зупинки вважалися неприпустимими. Крім того, пошта перевозилася за допомогою всіх наявних видів транспорту залежно від умов місцевості у спеціальних поштових вагонах, на кораблях, поштових літаках, автомобілях, мотоциклах, кіньми тощо. Щомісяця на фронт доставлялося до 70 мільйонів листів. Всього ж за роки війни фронтовики отримали їх від своїх рідних і близьких близько 6 мільярдів!
Після того, як Червона армія вийшла на кордон СРСР і війна вже наближалася до свого завершення, була прийнята спеціальна постанова, згідно з якою бійцям-фронтовикам дозволялося раз на місяць відправити додому посилку.
Лише за чотири місяці 1945 року пошта доставила у тил країни 10 мільйонів посилок, для перевезення яких було задіяно понад 10 тисяч вагонів. Переважно солдати відправляли додому одяг, посуд і мило, а офіцерський склад міг дозволити собі надіслати цінніші речі. Коли на поштових відділеннях почали скупчуватися цілі гори невідправлених посилок, уряд вирішив запровадити додаткові поїзди.
Підготував Сергій Зятьєв
