За оцінками Reuters, удари вже скоротили її переробні потужності приблизно на 30%. У ніч проти 13 листопада російський Волгоград знову…
Керівниця Центру інформації та документації НАТО (2017-2020 рр.) Барбора Маронкова для видання Європейська правда надала відеоінтерв’ю про НАТО. АрміяInform пропонує читачам ознайомитися з текстовим варіантом.
– Що змінилося у ставленні українців до НАТО за останні 3-4 роки?
– Думаю, ви погодитись зі мною, що за останні 4 роки ми разом із журналістами змогли вивести питання НАТО і безпеки до переліку головних тем.
– Порівняймо з 2017 роком. Що змінилося?
– Напевно, головне те, що людям у принципі стало цікаво, що таке НАТО. Знаєте, на початку людям було трохи ніяково питати про НАТО. Переважно вони тоді просто слухали. Натомість згодом, я стала відчувати, що у людей з’явилося більше бажання долучатися до діалогу. Вони стали висловлювати свою думку про НАТО, навіть критичну. У них з’явилося бажання дискутувати. Звичайно, найбільш зацікавленою є молодь – незалежно від того, в якому регіоні вони живуть. Я згадала дуже яскравий приклад того, як змінюється мислення між різними поколіннями. Це було, здається два роки тому, ми поїхали до Запоріжжя, до місцевого університету, і нас там зустріли представники, скажемо так, старшого покоління. Вони нас дуже тепло привітали з приїздом до Запоріжжя та до їхнього вишу, а потім додали: «Ви з НАТО, то ви привезли ракети?» Що ж, звична історія. Пояснили, що це стереотип про «військове агресивне НАТО», де кожен возить ракети. Але того ж дня, у тому ж університеті у нас була лекція та дискусія зі студентами, і один молодий хлопець підняв руку та сказав: ми розуміємо, що маємо робити реформи. Ми проводимо їх для себе. Але розкажіть, що про реформи думає НАТО? І це мене дуже вразило.
– Але молодь також чекає на військову підтримку, чи не так?
– Не обов’язково. Молодь вже значно краще розуміє, що НАТО – це не лише військовий альянс. Що ми також політична, міжнародна організація, збудована на демократичних принципах та цінностях. Так, ми надаємо безпекові гарантії, але держави, які вступають до НАТО, беруть і політичні зобов’язання. І я думаю, це мав на увазі хлопець у Запоріжжі – що вам потрібні реформи, які мають робити самі українці. Я вважаю особливо важливим, що дискусію про це вдалося перенести в регіони. До того ж розмова стала глибшою та відвертішою – не йдеться про якісь загальні лозунги щодо НАТО. Ми розуміємо, що часом це йде надто повільно, нам би теж хотілося, щоб зміни відбувалися швидше. Але я дійсно відчуваю, що за останні 3,5 роки інтенсивність, але також і якість суспільної дискусії про НАТО помітно зросла і стала набагато глибшою. Я маю ще один приклад, який мені дуже подобається. Кілька років поспіль ми з партнерами проводили так званий Радіомарафон про НАТО. Він відбувався щороку на різних радіостанціях, транслювалася серія з 10 програм, де ми розповідали про НАТО та його держави-члени. А потім – невеличкий конкурс: слухачі телефонують до студії, щоб відповісти на запитання. Але минулого року ми вперше не встигали навіть закінчити ставити запитання, як хтось телефонував з правильною відповіддю. Це було щось надзвичайне. І так кілька разів. Тож ми зрозуміли, що більше не треба проводити вікторини, бо слухачі й так усе це знають.
– Виходить, за ці роки є помітний прогрес?
– Я теж у це вірю. І саме тому наводжу ці приклади. Адже, хоча ми довіряємо опитуванням, та нам потрібні й живі докази – як ці чудові приклади, які я пам’ятатиму, коли повернуся до Брюсселя.
Підготувала Олена Степанюк
