Саме офіцери планують операції, приймають рішення в критичних ситуаціях, відповідають за особовий склад і ведуть підрозділи до виконання бойових завдань. Саме таких офіцерів готує…
«Життя та «смерть» «Кабана» – саме так називається глава у книзі «Іловайськ» Євгена Положія. Вона розповідає про бойовий шлях старшого сержанта Сергія Коваленка, військовослужбовця Держприкордонслужби України, коли той захищав територіальну цілісність України під Іловайськом.
«Чому Кабан? Тут відповідь – очевидна, за фізичними параметрами – найбільший у загоні боєць. Але в кожному позивному, в кожній новій назві людини, яка змінює спосіб життя і приймає війну, а разом із новим способом життя і війною – змінює і ставлення до життя і смерті, є не лише звучання, зовнішня сторона, спостереження товаришів або дитячі мрії – Серьога Кабан виявився людиною до неможливості впертою», – такими словами розпочинає Положій главу про нашого героя.
…Улітку 2014-го підприємець Сергій Коваленко, в минулому співробітник органів МВС, з’явився до військкомату з вимогою направити його на схід України боронити країну від російської навали. Про рішення чоловіка йти добровольцем на фронт ніхто з близьких навіть не здогадувався.
«Коли повернешся – сама вб’ю», – сказала дружина, коли Сергій поставив її перед фактом, що рюкзак уже зібрано і до виїзду менше ніж година. – Сідай обідати, а то на автобус запізнишся».
Сергій потрапив до спецпідрозділу ДПСУ, призначеного виконувати завдання в районі проведення антитерористичної операції на посаду кулеметника. За декілька тижнів після курсу підготовки вирушив із побратимами на Донеччину – у саме «пекло».
23 серпня 2014 року неподалік Амвросіївки встановилась зловісна тиша – бої тимчасово припинились, місцеві жителі або виїхали з нажитих місць, або схоронились у підвалах. Прикордонний наряд, до складу якого входив Коваленко, побачив рух колони неподалік населеного пункту. Сергій нарахував з десяток одиниць техніки, а попереду йшов БТР з українською символікою і маркуванням.
Колона рухалася в напрямку блокпоста, де спільно несли службу прикордонники й військовослужбовці Нацгвардії. «Секрет», в якому засіли прикордонники, по рації попередив побратимів. Так минула година очікувань – інстинкт підказував: щось не так… А потім рація ожила – блокпост викликав на допомогу… Виявилось, колона була ворожою, просто використали українську символіку, аби підійти ближче до наших військових. Зав’язався бій. Одночасно противник почав «гасити» блокпост із мінометів. У розпал бою у Сергія промайнула думка – «вони ж по своїх стріляють! Невже в цій війні в агресора немає своїх, а всі навколо чужі?!»
Об’єднаними зусиллями українських військових тоді було знищено більше ніж 20 одиниць ворожої техніки, ліквідовано 26 терористів. У тому бою «Кабан» зазнав поранення – куля пройшла збоку від пластин бронежилета. На щастя – навиліт, тільки крові багато втратив.
Через поранення Сергія доправили до лікарні Амвросіївки, де місцеві лікарі його прооперували. А вже за два дні місто опинилось під контролем незаконних збройних формувань. Коли евакуювали українських поранених військовослужбовців, «Кабан» поступився лежачим місцем важкопораненому в голову, а сидячи їхати не міг – рана не дозволяла. Вирішив залишитись тут – в лікарні, а там – як Бог дасть…
А потім на Сергія розпочалась справжнє полювання… На місцевих жителів, зомбованих російською пропагандою, покластися було не можна – персонал лікарні «здав» прикордонника.
Та Бог допоміг нашому герою в обличчі двох «янголів-охоронців». Медсестра, ризикуючи життям, під час рейдів сепарів до лікарні, спустила «мертвого» Сергія до моргу. Там, ховаючись серед небіжчиків, «Кабан» провів тиждень, аж доки не встав на ноги і можна було поміркувати, як повернутися до своїх.
Весь час лікування Сергія Коваленка, як і багато інших, вважали зниклим безвісти. Водночас другий його помічник, медбрат Євген, через соцмережі розшукав дружину «Кабана» – так про його долю стало відомо рідним. Домовились, що батьки Євгена вивезуть Сергія до Ростовської області, звідки його забере друг родини, житель окупованого Криму.
В той день Бог знову захистив Сергія – під час перетину кордону з РФ колишні знайомі, що залишились в «ДНР», впізнали його, але не здали… Інакше, не бути Сергію серед живих…
А потім була Керченська переправа, Крим, контрольний пункт «Чонгар». Тут його зустріли батько, дружина. Все, можна видихнути…
За особисту мужність та проявлений героїзм Сергій Коваленко нагороджений орденом «За мужність» та нагрудним знаком «За мужність в охороні державного кордону».
