Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
Ця людина знає правду про фронт і бойові дії, розповідає про діяльність частини і Героїв артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича. І найголовніше – робить це професійно, відкрито та зрозуміло не тільки для військових, але й цивільних громадян. Пресофіцер бойової бригади Олег Калашніков – про свої обов’язки, завдання та власну роль в армії…
Як життєві манівці привели до кар’єри військового
Певні задатки стати в майбутньому пресофіцером простежувалися ще в мирному житті Олега. Хоча він і не планував будувати кар’єру військового та навіть не здогадувався, що настане час, коли повернеться до Збройних Сил (за часів СРСР відслужив строкову службу в радянській армії).
– Після армії працював електромонтером. Але завжди мріяв реалізувати себе на ниві письменництва, не журналістики (усміхається). Мені запропонували працювати кореспондентом у районній газеті «Промінь» смт Лугини Житомирської області, — говорить чоловік.
Тож у 21-річному віці Олег почав набувати медіа-досвіду, згодом став заступником редакційного відділу. Певний час обіймав і редакторську посаду у тій же газеті «Промінь». А 1996 року, коли країна перебувала в соціально-політичній та економічній кризі, довелося залишити журналістику, якій віддав вісім років.
– Почав займатися різними видами діяльності: був кочегаром (чомусь згадався Віктор Цой. – Авт.), завідувачем лазні й магазину, вирощував кавуни. Згодом доля склалася так, що працював на санітарно-епідеміологічній станції, інженером-програмістом на місцевому хлібозаводі. Навіть довелося за чотири роки пройти кар’єрне зростання в районному відділені ПриватБанку від старшого економіста до керуючого, — розповідає Олег Калашніков.
Попри різноманітну професійну діяльність, бажання творчо розвиватися не полишало чоловіка. У 2008-му він відкрив власну фотостудію, яка згодом виросла в різнопланову творчу студію.
– Мистецтвом фотографії цікавився ще в школі, фотографував на плівку. Мої світлини неодноразово посідали призові місця на конкурсах різних рівнів. Якось вирішив, що зможу реалізувати себе в цьому напрямку, а власна справа буде пов’язана з наданням стандартних фотопослуг і створенням фотоальбомів. Одночасно займався відеозйомкою та монтажем візуального продукту з корпоративів, випускних вечорів, днів народжень, весіль тощо. Три роки поспіль вів фотогурток при Лугинському районному будинку дитячої творчості. Діти виявилися настільки талановитими, що наша команда постійно отримувала нагороди на конкурсах районного, обласного та республіканського рівнів, – ділиться спогадами Олег. – З часом студія почала надавати малі поліграфічні послуги.
Проте закрити власну справу, залишити все, чого досягнув, довелося у 2016 році – 18 травня Олег підписав контракт із Збройними Силами.
Автомат замість фотоапарата
Події 2014 року не одразу вплинули на життя Олега. Але з кожним днем, коли обстановка в країні погіршувалася, у майбутнього військового почало змінюватися сприйняття всього, що відбувається довкола.
Розпочав службу Олег зв’язківцем у першому дивізіоні артбригади. Водночас виконував обов’язки пресофіцера.
За його словами, одним із найголовніших його завдань стало створення позитивного іміджу частини, у якій він несе службу.
– Якщо ти піднімаєш імідж своєї частини – ти піднімаєш імідж ЗСУ, – наголошує Олег. – Для цього також потрібно взаємодіяти з цивільними масмедіа, тобто налагоджувати співпрацю з телебаченням, друкованими та інтернет-виданнями, радіо. Як пресофіцер висвітлюю не тільки бойову підготовку, а й показую культурний аспект життєдіяльності частини, інтегрованість бригади в суспільство. Важливо донести людям, що ЗСУ – це не замкнена каста чи незрозуміла для звичайної людини силова структура. Навпаки, показувати, що українська армія є сучасною, відкритою до спілкування й співпраці.
Про бригаду слід розказувати по-творчому
За словами Олега, пресофіцер робить вагомий внесок у сучасну українську історію.
Олег поставив собі за мету написати справжню історію бригади під час російсько-української війни. Але, як виявилося, зробити це непросто. Адже донести цивільній людині сприйняття війни очима військового складно. Важко, а то й боляче згадувати захисникам події 2014–2015 років.
Найкращим творчим проєктом пресофіцер вважає написання книги «Вогнем та залізом» у співавторстві з Михайлом Жироховим. Це документальне видання, створене на основі спогадів воїнів артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича, які брали участь у російсько-українській війні у 2014–2015 роках.
— Під час написання спогадів мені вдалося поспілкуватися із 40 спікерами. З деякими було непросто, з іншими – взагалі важко. Військові починали згадувати ті часи, коли перебували у вогняному вирі, стикалися зі смертю, тому нервували, зупиняли інтерв’ю, говорили: «Я про те розповідатиму, а про це – ні». Головне, знайти підхід до героя сюжету, витримати паузу, вміти вислухати. Наприклад, одна з розмов тривала близько чотирьох годин. Зрештою, все вийшло, як планувалося. Пишаюся результатом, який отримав, — пригадує Олег Калашніков.
У 2019-му книга «Вогнем та залізом» вийшла друком у кількості 300 примірників. Згодом власними аматорськими силами на основі книги випущена документальна відеострічка «Вогнем та залізом».
Олег Калашніков створив фотокнигу «Ultima ratio» з архіву знімків військових, які у 2014–2015 роках перебували в найгарячіших точках на сході країни та фіксували дні війни на смартфони або фотоапарати.
Чи є на такій відповідальній службі час на письменництво? Так. Артилеристи можуть не тільки влучно стріляти, а й влучно сказати. Три роки поспіль серед військових і читачів сторінки бригади проводять поетичний конкурс. Олег уже впорядкував три тематичні збірки поезій, надруковані силами бригади. Їх авторами стало майже тридцять осіб.
Зворотний зв’язок – показник успішної роботи пресофіцера
– Вважаю, що плюсом моєї роботи є те, що друкованими матеріалами, кінострічками, фотографіями можу говорити людям правду, а вони, зі свого боку, можуть знати її. І тим дратувати ворога та всіх, хто не хоче нашої перемоги, – говорить Олег. – Торік у Бердичеві мене запросили презентувати книги та документальний фільм про бригаду.
Тоді серед присутніх були й ті, які не зовсім позитивно ставилися до ЗСУ та української тематики загалом. Їм більше імпонувала сторона ворога. Після презентації проєктів ці ж люди сказали, що наша зустріч допомогла їм розібратися та зрозуміти, що являють собою Збройні Сили, чому вони на сході, хто саме пішов захищати країну та від кого. Та й дізналися про нас, артилеристів. У цій ситуації найбільше сподобалося, що мені пообіцяли наступного разу, коли буде подібна зустріч, привести таких от проросійсько налаштованих знайомих, щоб і вони зрозуміли просту річ: «не все те правда, що показують і говорять по телебаченню та в інтернеті ворожі ЗМІ».
Юлія Канзеба для АрміяInform
