Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
30 вересня в Україні відзначається День усиновлення. За статистикою, на початок 2020 року в Україні було понад 70 тис. дітей, позбавлених батьківської опіки. І потрапляння кожної сироти в родину – невеличке свято, адже у дитини з’являються батьки, а держава, можливо, отримає повноцінного члена суспільства в майбутньому.
Кореспондентка інформаційного агентства АрміяInform підполковник Оксана Іванець разом із чоловіком Дмитром виховує 5 дітей, двоє з яких всиновлені: доньок Владу, якій майже 15, та 8-річну Варвару, синів Олексія, якому 10, 8-річного Івана та 4-річного Андрійка.
До рішення усиновити дитину родина приходила не один рік, а свідома готовність з’явилася у 2014 році, тоді ж і почали збирати документи. Тоді подружжя виховувало трьох своїх кровних дітей.
За два місяці батьки познайомилися з майбутньою донькою Варею. У кабінеті у головного лікаря дитбудинку майбутнім батькам називали страшні діагнози дитини, але коли Оксана побачила її, сумніви зникли. На контакт Варя пішла швидко, вона й досі до всіх іде, навіть до чужих людей. Тому з нею доводиться вести роз’яснювальну роботу, що до незнайомців не треба йти на руки. Тож контакт був установлений – документи подали до суду. Протягом двох місяців Оксана через день приходила до дівчинки. Вона вже чекала на неї, казала: «Мама прийшла». І бігла зустрічати, хто б у приміщення не заходив. 30 грудня 2014 року Варя отримала батьків, сестру та братів!
Через три роки на сімейній нараді визначено, що родині бракує ще одного хлопчика. Так з’явився маленький Андрійко. Тоді йому не було й рочку. Історія зі всиновлення молодшого сина родини вражає. Як кажуть, ця зустріч визначена Богом!
У службі у справах дітей родина побачила фото хлопця, і, як кажуть, закохалися.
− Я зрозуміла, що це МОЯ дитина. А мені кажуть: «Ви знаєте, ми на нього видали вже направлення, ви його вже не розглядайте». Але потенційні батьки, які мали їхати знайомитися з хлопчиком, захворіли і термін дії дозволу знайомства з дитиною закінчився. Ми взяли документи й побігли на побачення з сином, але він був у лікарні. Довелося чекати ще тиждень. Коли познайомилися, вразили оченята малечі – сумний погляд дорослої людини.., − пригадує Оксана.
Цього разу Бог нібито випробував рідних людей на міцність. Андрійко часто хворів і знаходився у стаціонарах, потім родина шукала його в іншій установі через пожежу в дитячому будинку, дитину не хотіли віддавати через бюрократичні зволікання. Але на початку 2017-го родина поповнилася на ще одного члена.
Нині офіцер разом із сім’єю мешкають у столиці Приазов’я – Маріуполі. Крім дітей, батьки «всиновили» трьох котів і цуценя лабрадора. Усі діти зростають здоровими та розвиненими. Торік старша донька Влада стала кандидатом у майстри спорту з козацького двобою, син Олексій серйозно займається футболом, Варя має надзвичайні здібності в акробатиці, Іван – маленький легкоатлет. А 4-річний Андрійко – улюбленець всієї родини та розвинений не по роках хлопчик.
− Почуваюся повністю щасливою людиною, адже маю тих, кому потрібна, хто мене любить. Я вдячна Богу за те, що він дав мені зрозуміти, як я можу залишити після себе якийсь слід. Сподіваюсь, діти, яких ми з чоловіком виховуємо, зможуть побудувати свої сім’ї, стати повноцінними громадянами держави, і подарувати нам чудових онуків! − ділиться Оксана.
