Про це в коментарі АрміяInform розповів заступник начальника відділу рекрутингу штабу 20-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України Вадим Іващенко. — Спостерігається стабільне…
Він знав дев’ять іноземних мов, серед яких – грецька, кримськотатарська, циганська. Одним із перших в українській літературі усвідомив потребу її реформування в напрямку сучасної європейської прози. Був активним діячем «Братства тарасів», метою створення якого стала ідея відродження самостійності України, розвитку української мови та пропаганда національно-революційних ідей Тараса Шевченка. Все це – про Михайла Коцюбинського, пам’ять про якого ми вшановуємо 17 вересня, у День його народження.
Народився класик української літератури у Вінниці. Його батько працював дрібним службовцем, мати — зі знатного молдовського роду Абазів. У незаможній дворянській сім’ї Коцюбинських повсякденною мовою спілкування була російська, оскільки в ті часі українська офіційно перебувала під забороною. Та одного разу Михайлик захворів на запалення легень, і під час нападу марення раптом заговорив українською, чим здивував та перелякав рідню. Коли одужав, сестри розповіли про пригоду, і допитливий хлопчик… глибше зацікавився українським словом. Захоплювався українськими народними піснями, любив слухати лірників та бандуристів. «Серед тих авторів, яких я ковтав десятками, найбільше враження зробив на мене Марко Вовчок, а потому Шевченко», — згадував письменник пізніше. Ці книги справили на юнака таке сильне враження, що він полюбив красу української мови і вирішив стати письменником. Якось його учитель словесності з гордістю сказав: «Будемо мати свого літератора».
У 1880 році Коцюбинський поїхав у Кам’янець-Подільський, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася. Через важке матеріальне становище сім’ї юнакові не вдалося продовжити освіту: батько часто був без роботи, мати втратила зір, і йому довелося давати приватні уроки, щоб підтримувати сім’ю. Однак продовжував учитися самостійно.
У цей час Коцюбинський почав цікавитися народницькими ідеями, вступив у тісний контакт із членами народовольських організацій Поділля, як і вся передова молодь того часу, захоплюється творами українських і російських прогресивних письменників. В одному з автобіографічних листів Коцюбинський писав: «Визвольний рух захопив мене у 80-х роках минулого століття цілком — і я ходив «у народ», займався пропагандою на селі. Вже з того часу почала переслідувати мене поліція». Якось трапилась відверто смішна бувальщина. Повертаючись увечері додому, Михайло Коцюбинський помітив у себе попід вікнами підозрілого незнайомця. Не вагаючись, юнак наблизився до хитрого злодія та оперіщив по спині сукуватою тростиною. Допитливим роззявою виявився жандарм, котрий разом із іншими поліцейськими прийшов до Коцюбинського робити… обшук. За напад на поліцію зухвальця заарештували на три доби.
У 1890 році Коцюбинський почав постійно друкуватися. У Львові він познайомився з Іваном Франком, налагодив співпрацю з редакціями журналів «Правда», «Зоря», «Дзвінок». Перед революцією 1905-1907 років Коцюбинський написав оповідання Fata Morgana. «Це художня енциклопедія українського села першого десятиріччя ХХ століття, — атестують її літературознавці. — Повість насичена неповторним духом бурхливої, трагічної, багатої подіями доби, її настроями, ідеями».
Під час чергового відвідування Галичини Коцюбинський побував на землях Гуцульщини, після чого створив один із найкращих своїх творів — повість «Тіні забутих предків» (1911). Відпочиваючи в «Українських Афінах» (так він називав Криворівню) разом з Іваном Франком, Лесею Українкою, Гнатом Хоткевичем (в майбутньому жертва сталінського терору), Михайло Михайлович захопився цим краєм: «Я з головою пірнув у Гуцульщину… який оригінальний край! Який незвичайний казковий народ!» – писав він. Через 54 роки (в 1965-му) за сюжетом цієї повісті Сергій Параджанов створив однойменний фільм, який став світовим шедевром.
У тому ж 1911 році «Товариство прихильників української науки і мистецтва» призначило Михайлу Коцюбинському довічну стипендію у розмірі 2000 рублів на рік, щоб він міг звільнитися від служби, яка була чи не єдиним джерелом, аби прогодувати сім’ю. Письменник з наснагою скинув цей тягар та почав подорожувати. На острові Капрі він часто спілкувався з Максимом Горьким, взимку 1911-1912 навіть жив у нього і написав там свої відомі твори «Коні не винні» і «Подарунок на іменини».
Коцюбинський поринув у громадську діяльність. Взявся легально керувати у Чернігові новоутвореним товариством «Просвiта». Усі шляхи комунікацій ефективні задля просування в суспільство українофільських ідей: лекції для громадськості, літературно-музичні вечори для дітей. Щотижня у будинку письменника на «літературні понеділки» збиралася творча молодь, інтелектуали міста. Сюди приходили Володимир Самійленко, Микола Вороний, Михайло Могилянський, Аркадій Казка, зовсім юні – художник-декоратор Олександр Саєнко та студент Чернігівської духовної семінарії Павло Тичина. Саме Коцюбинський у 1912 році порадив Михайлові Грушевському вмістити вірші молодого семінариста Тичини у журналі «Літературно-науковий вісник» і став хрещеним батьком у великій літературі. Останні новели письменника – «Хвала життю», «На острові», «Цвіт яблуні» – сповнені елементами неоромантизму.
Письменник помер навесні 1913 року. На першу звістку про смерть покійного львівський осередок товариства «Просвіта» вивісив на своєму будинку жалібну чорну хоругву, з Києва до Чернігова прибули окремі депутацїї, а редакція Ради й інші українські інституції вислали вінки. 48-річного Михайла Коцюбинського поховали в його улюбленому місці, де він щодня гуляв, – на Болдиній горі над Десною.
Радянська влада взяла творчість Михайла Коцюбинського на озброєння заради перемоги ідеї світової революції. Письменник справді викривав реакційність самодержавства, лібералізм, міщанство, засуджував політичне ренегатство і зрадництво. Однак своє життя він присвятив ідеям демократизму і гуманізму, розвитку української мови та культури.
Трагічно склалися долі дітей Коцюбинського, які піддались ідеям революційного більшовизму і стали жертвами сталінського режиму. Комуністична пропаганда традиційно це замовчувала.
Підготував Руслан Ткачук
