Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Як відомо, з початку 2000-х почали рватися багаторічні зв’язки із російськими замовниками, постачальниками та субпідрядниками. Цей процес був болючим і став для нашого ОПК викликом. Втім, на думку голови підкомітету з питань оборонної промисловості та технічної модернізації Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Ігоря Копитіна, цей розрив був неминучим…
Український оборонно-промисловий комплекс нині переживає фундаментальні зміни, які мають його оздоровити та зміцнити. Про це в ексклюзивному інтерв’ю для АрміяInform розповів народний депутат.
— Пане Ігорю, дуже цікаво: а чи встиг наш північний сусід позбутися залежності в «оборонці» від України до початку його збройної агресії у 2014 році?
— Повністю так і не спромігся. І ми зі свого боку донині вирішуємо питання заміщення російського комплектовання в нашій військовій техніці. Але якщо дивитися більш глобально, ці зміни для нас позитивні, адже зміцнюють Україну як самостійну державу. Образно кажучи, наш організм перехворіє й отримає імунітет від стороннього впливу.
— Не секрет, що нині ми маємо чимало «доброзичливців», які не втомлюються повторювати, що Україна втратила свій потенціал в оборонній сфері…
— Це не так. Наша «оборонка» на порозі реформ, які дозволять їй працювати ефективніше. Причому йдеться і про структурні зміни, і про дерегуляцію, і про створення умов, аби підприємства ОПК отримали більше фінансових можливостей. Я б виділив на цьому шляху три основні кроки: збільшення бюджетних коштів на створення нового озброєння, створення рівних правил гри для виробників та відкриття нових можливостей для приваблення інвестицій.
— Давайте пройдемося по кожному із зазначених напрямків. Перший: які труднощі існують у фінансуванні оборонної промисловості?
— Ми дотепер користуємось «велосипедом», у якого переднє колесо велике та з’їдає 80% виділених коштів лише на своє обслуговування. А заднє колесо, яке відповідає за рух уперед, тобто розробку та модернізацію, задовольняється рештками грошей. У той же час весь розвинутий світ «їздить на велосипедах із рівновеликими колесами».
Розумію, що перехід до світового принципу інвестицій коштів у свою оборону є кроком у наших реаліях проблематичним. Але маємо за будь-яку ціну хоча б поступово збільшувати витрати саме на розвиток ОПК. Відповідні механізми слід прописати в законодавстві, максимально нівелюючи ручне регулювання у сфері фінансів.
Як приклад — законопроєкт № 3822 «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», який опрацював наш комітет і в який закладено простий механізм обміну активами між підприємствами та реалізації надлишкового та непрофільного майна оборонних держпідприємств. У ньому чітко зазначено, що 100% коштів від його продажу спрямовуються виключно на розвиток самих підприємств. На мою думку, варто йти далі, передбачаючи на законодавчому рівні, приміром, спрямування певної частини від експорту нашої оборонної продукції не до загального бюджетного котла, а на розвиток стратегічних технологій.
— Говорячи про рівність умов роботи державних та приватних гравців на ринку ОПК, вочевидь, Ви натякаєте на необхідність реалізації реальної антикорупційної стратегії…
З набуттям чинності Закону «Про оборонні закупівлі» Міноборони зможе активно закуповувати нове високотехнологічне озброєння деінде.
— Я переконаний, що всі підприємства, незалежно від форми їхньої власності, мають працювати в рівних умовах. Тут не може бути якихось улюбленців лише на основі того, що це державне підприємство, а значить влада має надати йому пріоритет. Ні! Пріоритетом має стати саме сучасне озброєння, техніка, засоби зв’язку, тобто потреба українського війська.
Аби Міністерство оборони мало більш широкі можливості для закупівлі озброєння, ми подбали в Законі «Про оборонні закупівлі», який ухвалила Верховна Рада та підписав Президент України. З набуттям чинності цього закону замовники більше не повинні орієнтуватися на те, що вже виробляють лише державні підприємства ОПК. Вони можуть активно закуповувати нове високотехнологічне озброєння деінде.
Силові відомства відтепер визначатимуть свої потреби через трирічні плани закупівель, бо більш довгий період спрощує виробниче планування для самих підприємств. Інформація про потреби відомств буде у відкритому доступі. Для запобігання корупційним схемам замовники можуть обирати варіанти із переліку процедур, за якими проводяться оборонні закупівлі, як-от зупинятись на закритих торгах, обґрунтувавши їхню секретність, аби дехто не протягував «своїх» виконавців з менш конкурентоздатною продукцією
У будь-якому разі — попереду все більш і більш відкрита конкуренція з очевидними перевагами для держави, яка отримуватиме якіснішу продукцію за меншу ціну.
— Але ж не секрет, що абсолютна більшість наших оборонних підприємств відчувають дефіцит навіть в обігових коштах…
— Наш ОПК справді потребує значних інвестицій і створення рівних правил гри для учасників ринку. Це — вже внесок у розв’язання даної проблеми. За таких умов більш вірогідно, що прийдуть іноземні інвестиції від великих корпорацій, які можуть собі дозволити багатомільйонні вливання.
Водночас існує тонка межа між тим, аби дати розвиватися українським виробникам, і тим, щоб привабити таких іноземних індустріальних гігантів, які справді забезпечать наші потреби.
У Законі «Про оборонні закупівлі» є чіткі обмеження щодо імпорту та інструменти, які дозволять національному виробникові ефективно конкурувати з іноземцями
На сьогодні ми на законодавчому рівні достатньо подбали про те, аби максимально локалізувати виробництво озброєння та бойової техніки в Україні. У Законі «Про оборонні закупівлі» є чіткі обмеження щодо імпорту та інструменти, які дозволять національному виробникові ефективно конкурувати з іноземцями. Якщо оборонну продукцію купуватимуть в іноземних виробників, то одним із механізмів підтримки вітчизняної економіки є локалізація виробництва саме в нас.
Наступного разу, коли МВС чи інше відомство купуватиме товари, роботи чи послуги оборонного призначення в іноземної юридичної особи на суму, що перевищує 5 млн євро, обов’язковою умовою такої закупівлі буде одержання нашою державою відповідної компенсації. Одним із видів компенсацій за такими договорами є саме локалізація виробництва, питома вага якої не може бути нижчою за 25%.
Отже, ми зможемо швидко купити те, чого в нас не вистачає і що ми поки не виробляємо, у той же час стимулювати іноземні компанії розвертати виробництво на нашій території. Не слід недооцінювати наші перспективи. Якщо, приміром, ми не зможемо розгорнути власне виробництво винищувачів чи штурмовиків, то виготовляти комплектовання до них зуміємо напевне. Скажімо, Китай зміг створити такі умови, за яких той самий Boeing делегував частину робіт китайським працівникам, починаючи із найпростішого — фарбування літака, робіт у пасажирському салоні тощо.
— Який суб’єкт, на Вашу думку, має стати головним у реалізації завдання залучення іноземних інвестицій до української «оборонки»?
— Для приваблення інвестицій потрібні законодавчі зміни, тобто своє слово має сказати парламент. Переконаний, що цьому сприятиме ї корпоратизація держконцерну «Укроборонпром» та всіх підприємств, які входять до складу нашого ОПК.
Законопроєкт «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» має зробити наші державні підприємства більш привабливими для інвестицій, адже вони стануть акціонерними товариствами та товариствами з обмеженою відповідальністю. Вони матимуть статутний капітал, який формуватиметься, зокрема, і за рахунок права господарського відання на закріплені за підприємством об’єктів права держвласності, які не підлягають приватизації. Це дозволить низці підприємств залучити приватні інвестиції, зокрема й іноземні, реалізовуючи державно-приватне партнерство.
Усі ці та інші дії у комплексі дадуть нам змогу забезпечити техніко-технологічну модернізацію підприємств ОПК, стимулювати створення нового озброєння відповідно до вимог сучасності.
— Дякую за розмову.
