Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
Дух, що, за Іваном Франком, «тіло рве до бою», у ВМС ЗС України призвані були формувати виховні й морально-психологічні структури флоту шляхом тісного поєднання своїх можливостей з військовими ЗМІ. Однак, на відміну від Чорноморського флоту, у ВМС ЗС України такого поєднання спільної роботи не спостерігалося з часу початку флотського будівництва…
Причинами такого стану стало слабке розуміння командуванням Військово-Морських Сил ЗС України значення інформаційно-пропагандистського забезпечення розвитку ВМС. Вище командування ВМС України поголовно не знало історичного минулого українського народу, не кажучи вже про військову історію, вважало, що Україна ніколи раніше флоту не мала, тож будували такий собі «денаціоналізований» флот України в тісному зв’язку з російським флотом і його історичними традиціями. Тому і не приймали інформаційних заходів проти постійних провокацій інформаційних структур ЧФ РФ. Лише командувачі ВМС України віцеадмірали Борис Кожин, Володимир Безкоровайний і адмірал Ігор Тенюх намагалися розвивати та підтримувати флотські ЗМІ. Інші адмірали в час, коли під керівництвом ЧФ місцеві проросійські, зокрема і державні, медіа розгорнули справжню інформаційну війну проти ВМС і України як держави, коли відверто нехтувався Будапештський меморандум про гарантії безпеки нашій країні, уповали на «дружбу флотами і народами», «бойове братство» тощо. І чим агресивнішою ставала неоголошена інформаційна боротьба з Україною «гаранта безпеки» — Росії, тим більше вимоги з боку командування ВМС не відповідали інформагресії, уникали в ЗМІ конфронтації. Вимоги дружити з ЧФ, з тими, хто відверто нас ігнорував, принижували честь і гідність українських військових.
Для інформаційного забезпечення будівництва ВМС України в їхній структурі створено телерадіоцентр «Бриз» (з 2000 року — телерадіокомпанія), газету «Флот України» і пресцентр ВМС України. Газету і пресцентр створило ГУВР Міністерства оборони, а ТРЦ «Бриз» — управління зв’язку ВМС, якому він підпорядковувався до грудня 1995 року. Через те, що УЗ ВМС постійно вимагало від «Бризу» звітності як від полку зв’язку (була в/ч А2186 першого рангу), я подав рапорт на звільнення з посади, позаяк згоди на командування полком зв’язку не давав. Управління зв’язку інформпростір у Севастополі, радіо і телебачення абсолютно не цікавили, вони того не розуміли та вбачали у ТРЦ виключно військову частину. Тому управління примушувало відпрацьовувати курсові завдання, польові виходи й подавати повну звітність за всіма видами бойової підготовки. Спроби налагодити діяльність редакцій і змінити штат (у редакціях було 2 журналісти і 8 телефоністок) каралися наказами начальника УЗ ВМС, позбавленням премій тощо. Коли через це я подав рапорт на звільнення з посади, командувач ВМС віцеадмірал В. Безкоровайний усі накази начальника УЗ ВМС скасував і на мою пропозицію підпорядкував ТРЦ управлінню виховної роботи, хоча ним командувати мав право за законом лише засновник, тобто сам командувач. Виховна робота прийняла «Бриз» неохоче, врешті позбавили головного редактора допуску до секретних документів. Відправка військового журналіста в море чи далекий похід завжди перетворювалася на проблему. Це стало причиною того, що перші трансатлантичні походи кораблів ВМС до США, походи до ОАЕ і Франції інформаційно були провалені, та командування це не турбувало.
Поєднати зусилля, наприклад, відділу пропаганди і «Бризу» так і не вдалося, виступи офіцерів виховних структур як у газеті, так і в ТРЦ були вкрай рідкими, витягнути їх до телерадіоефіру завжди було марудною і марною справою. Якось виступив Литвиненко, кілька разів Марущак і… кінець списку. Інколи до редакції надходили підготовлені відділом пропаганди матеріали для гуманітарної підготовки, які не завжди годилися для постановки в ефірі. Журналістів флотських ЗМІ часто не допускали до штабу ВМС, а то і виганяли з нарад, тому говорити про їхній вплив чи визначення тематичної спрямованості не доводилося. В останнє десятиліття перед анексією найбільш тісна співпраця була з управлінням бойової підготовки штабу ВМС, офіцерами виховних структур 1-ї БрНК і ескадри різнорідних сил.
Командування ВМС посіло позицію уникнення будь-якого спротиву ідеологічним диверсіям російських ЗМІ в регіоні, вимагаючи пропагувати братство флотами наших народів. «Для вас ЧФ нема!» — часто вибухав праведним гнівом адмірал М. Єжель, його напрямок відкритих дверей для російських ЗМІ підтримували відповідно адмірали Князь, Максімов, Ільїн. Будь-яке спростування російських історичних і політологічних ідеологем викликало гнів командування. «Ми тебе більше не захищатимемо» — не раз доводилось чути в управлінні виховної роботи і після антиукраїнських провокацій проти «Сі Бриз», на о. Тузла, провокацій в Феодосії, коли розбили Пам’ятну дошку на Графській пристані чи після чергового мітингу під воротами «Бризу». Головний редактор просвітянської газети «Дзвін» капітан 2 рангу М. Гук, який цією газетою послідовно відстоював право України на флот і Крим та професійно розкривав російські ідеологічні фейки, був негайно звільнений в запас, щойно досягши 25-річної вислуги. Така позиція командування викликала відповідну поведінку флотських журналістів, переважна більшість яких посіла нейтральну позицію невтручання в ідеологічно-інформаційну боротьбу, не стежила за інформаційним полем, висвітлювала лише теми нейтральні. З 2010 року, одразу після перемоги Партії регіонів на виборах, звільнено з роботи та заборонено працевлаштування в Севастополі головному редакторові «Бризу», йому і кандидатові філософських наук І. Лосєву заборонили публікуватись у «Флоті України» та з’являтися в ефірі ТРК «Бриз». З 2010-го напрямок ІПЗ ЗМІ ВМС визначали фактично севастопольська організація Партії регіонів і народний депутат України В. Колесніченко. Саме ця партія перенацілила інформаційно-пропагандистське забезпечення ВМС на радянські військові традиції, героїзацію оборони Севастополя в їх російському тлумаченні, боротьбу з «бандерофашизмом» і українським націоналізмом. Яскравим прикладом цьому стало покладання квітів керівним складом ВМС спільно з ЧФ РФ до незаконно спорудженого пам’ятника Катерині ІІ, ігнорування за «братання з ветеранами УПА» Героя Радянського Союзу віцеадмірала Володимира Пилипенка.
Проблемами будівництва, розвитку і зміцнення ЗМІ управління виховної роботи не займалося — все було віддано самим керівникам ЗМІ. Наприклад, газета «Флот України» 8 разів змінювала місце розташування, її виселяли з приміщень структури як ВМС, так і міста — самі шукали притулок. Централізованого фінансування розвитку ЗМІ не було весь час їх перебування у складі ВМС. У такій ситуації газета так і не змогла вийти на щоденний випуск та сформувати своє видавництво і типографію, як це було закладено в її Статуті. Газета (тижневик) друкувалася спершу в Севастополі, потім — у Ялті й Києві і значно поступалася ЧФ РФ в оперативності та впливі на громадсько-політичну ситуацію в регіоні базування ВМС України.
Ба більше, ВМС прагнули присвоїти і отримувану ЗМІ шефську допомогу. Так, головний редактор газети Мандрика за шефські кошти організував на міському тролейбусі рекламу газеті і ВМС України. За це військова прокуратура відкрила проти нього карну справу, а фінуправління покарало матеріально. За залучені зі львівської облради кошти на закупівлю технічних засобів мовлення для ТРЦ «Бриз», без відома керівника «Бризу» оплачено похід фрегата «Гетьман Сагайдачний» в Абу-Дабі на виставку зброї, а залучені згодом кошти з Івано-Франківської облради перенацілили на оплату солярки для колгоспів тилу ВМС України. За закупку без відома фінуправління ВМС за шефські кошти радіопередавача та відеомагнітофонів для редакцій ТРК головного редактора «Бризу» притягали до кримінальної відповідальності й покарали стягненням у розмірі трьох окладів. Замість допомоги військові ЗМІ змушували закуповувати майно і різні засоби для виховної роботи та інших управлінь штабу ВМС.
Не було належної співпраці і з пресслужбою ВМС, яка завжди старалася бути осторонь діяльності військових ЗМІ, вище їх, а своєю інформацією ділилася з ними в останню чергу. Довголітній начальник пресслужби ВМС України М. Савченко завжди відстоював тезу, «що ми, журналісти ВМС, з журналістами ЧФ не протидіємо і не боремося, то командувачі, а не ми, між собою протиборствують».
Для зміцнення інформаційно пропагандистського забезпечення вагому роль мав би відігравати і Ансамбль пісні і танцю, одним з пріоритетів якого мало бути створення разом зі ЗМІ української морської, флотської пісні. Виховні структури цим процесом не керували і на нього не впливали. Фактично програми Ансамблю пісні і танцю ВМС ЗС України наповнювалися російським колоритом. У репертуарі ансамблю побутували народні і зальні поппісні, які свідчили севастопольцям, що Україна, на відміну від Росії, флотської морської пісні, а відтак, і традицій не має. З ТРК «Бриз» у сенсі створення флотської пісні активно співпрацювали лише співаки Олександр Іванов і Тетяна Барткова, і обоє були за свою активність усунуті з ансамблю. А з 2010 року їхні пісні з ефіру взагалі зняли. Ансамбль ВМС, за скаргою українського посла в Мадріді, гастролюючи в Іспанії, виконував російські романси «Подмосковниє вєчєра» і «Очі чорниє», а в Севастополі на день міста, демонструючи флотську дружбу, виконував пісні: один куплет українською, другий російською, без слів «флот України» чи «Україна». Такий репертуар і спосіб виконання популярно розтлумачував севастопольцям, яке значення має для них український флот і українське місто Севастополь, демонстрував малоросійство і свою вторинність. У 2013 році Ансамбль ВМС відмовився виконувати і «Марш ВМС України». Подібних репертуарів з боку російського флоту ніколи не було. В управлінні виховної роботи завжди щодо цього твердили, що вони «поза політикою».
Такий стан взаємодії військових ЗМІ ВМС ЗС України з виховними структурами в інформаційно-пропагандистському забезпеченні в регіоні дислокації ВМС ЗС України сформував їх відрив від проукраїнських організацій і рухів у Криму. Гегемонія ЗМІ ЧФ вкупі зі ЗМІ антиукраїнських партій і громадських організацій згодом значно облегшила анексію кримського півострова у 2014 році.
Влітку 2004-го з ініціативи Міністра оборони України Євгена Марчука відбулася нарада керівників військових ЗМІ МО України, на якій до Міністра оборони довели реальний стан і умови роботи військових ЗМІ. На цій нараді запропонували підпорядкувати ЗМІ МО єдиному центру — управлінню інформаційної політики Міноборони, яку міністр схвалив і доручив головним редакторам підготувати відповідну директиву. Доручення виконали і директивою Міністра оборони № Д — 311/1/022 від 15 вересня 2004 року ТРК «Бриз» і газета «Флот України» підпорядкували управлінню інформаційної політики Міноборони і вивели із складу ВМС ЗС України. По суті, умови роботи ЗМІ зосталися попередніми, позаяк завдання і Положення ЗМІ не змінилися. Завданням як «Бризу», так і «Флоту України» залишалося інформаційне забезпечення ВМС у місцях їх базування. Поліпшилося фінансове забезпечення ЗМІ, та й вирішувати питання співпраці з частинами ВМС стало легше. Командування ВМС стало менше некомпетентно втручатися в роботу ЗМІ з виконання ними своїх ліцензійних завдань.
Однак після зміни керівництва Міноборони увага до військових ЗМІ стала слабнути, а з 2008 року ситуація змінилася на користь проросійських пріоритетів. У Севастополі значно активізувалися антидержавні сили, свідченням чого стало побиття матросів і курсантів на Графській пристані і знищення Пам’ятної дошки на Графській пристані на честь 90-ї річниці українізації ЧФ у 1918 році, а також пам’ятної дошки народній артистці України Оксані Петрусенко, встановленій на драмтеатрі імені Луначарського, установка пам’ятника Катерині ІІ та намагання назвати вулицю і відкрити дошку севастопольському більшовицькому кату Гавену, тривалий опір місцевої влади встановленню пам’ятників Тарасові Шевченкові і гетьману Петру Сагайдачному. Розпочалася активна участь ВМС у відзначенні російських історичних дат, їхніх героїв, водночас активізувалися переслідування, цькування й погрози українським журналістам, мітинги і пікети «Бризу» та штабу ВМС. На ці події у виховних структурах відповідали: самі винні. Журналістів, які активно займали державницьку патріотичну позицію, структури ВМС не заохочували і не захищали.
У Міноборони друковані ЗМІ сприймали завжди вище електронних — ЦТРС і ТРК «Бриз». У газетах завжди штати були більшими, оклади значно вищими — грошове утримання кореспондента «Народної армії» було значно вищим, ніж у головного редактора «Бризу». Для журналу «Морська держава», який випускала редакція газети «Флот України», так і не відкрили штат і не фінансували видавництво. Гонорарів у ЗМІ ВМС не було ніколи. Тодішню позицію виховних структур щодо ІПЗ засвідчила телеграма начальника Головного управління виховної і соціально-психологічної роботи Збройних Сил України генерал-майора Копаниці командуванню і керівникам військових ЗМІ ВМС у лютому 2009 року: «розпочати випуск російськомовного видання газети… „Флот України“ (до 1 тис. прим.)», а телерадіокомпанії «Бриз» розпочати щоденний випуск російської 30-хвилинної програми для моряків ЧФ і членів їхніх сімей…” Це при тому, що «Бриз» мав власного щоденного мовлення всього 60 хвилин і журналістів ВМС взагалі не допускали до російських військових частин і грубо виганяли з кораблів. Надсилаючи телеграму до Севастополя, генерал Копаниця, як розпорядник бюджетних коштів ГУВР МО, коштів на 2009 рік для військових ЗМІ ВМС не виділив. Його телеграма чітко свідчила про зміну інформаційно-пропагандистських пріоритетів Міністерства оборони України в бік поступок російським інтересам в Криму.
Згідно з Директивою Міністра оборони України № Д-322/1/3 від 09.12.05 в ТРК ВМС ЗС України «Бриз» і газеті «Флот України» без будь-якого обґрунтування та врахування специфіки роботи військових засобів інформації були понижені штатно-посадові категорії офіцерів-журналістів телерадіокомпанії. Внаслідок проведених змін посади кореспондентів і заступників редакторів редакцій стали рівними і первинними офіцерськими посадами, а низькі посадові оклади зупинили професійне зростання творчих працівників, що знизило творчий потенціал редакцій та викликало відтік професійних журналістів. Крім того, кількісний склад особового складу редакцій ТРК «Бриз» був значно меншим, ніж кількісний склад відділів чи редакцій інших ЗМІ, через що на редакції ТРК «Бриз» припадало значно більше творче навантаження. Це стало причиною відмови багатьох професійно підготовлених офіцерів-журналістів проходити службу в ТРК «Бриз».
Після підпорядкування військових ЗМІ МО України ситуація майже не змінилася, про газету і «Бриз» згадували лише за потреби щось терміново оприлюднити — а так заявляли, що «ви не наші». Управління виховної роботи ВМС регулярно друкувало в газеті «Флот України» тематичні плани гуманітарної підготовки та значно рідше — матеріали для них. Матеріали в тому вигляді, що надавало УВР, для телерадіоефіру не годилися, тому, за домовленістю, ТРК «Бриз» готувала спеціальні радіопередачі для інформування особового складу та телесюжети за відповідними темами. Однак в гуманітарній підготовці програми радіо «Бриз» використовували досить слабко.
У період підготовки кораблів ВМС до далеких походів «Бриз» готував спеціальні радіо- і телепрограми для їх трансляції під час походів, направляв на них своїх журналістів. Радіо «Бриз» на середніх хвилях (покривалася відстань 1,5 тис. кілометрів) готувало для кораблів спеціальні щоденні радіопрограми. Особливо вони були популярними серед моряків цивільних пароплавств. Втім, перевірки «Бризу» показали, що основне радіо, яке слухали в штабі ВМС і на кораблях було «Русскоє радіо» і «Транс-М-радіо». Виховні структури на таку ситуацію не впливали, пояснюючи, що морякам більше подобаються російські програми й пісні, ніж українські. Така ситуація не сприяла покращенню інформаційно-пропагандистського забезпечення особового складу ВМС, що і привело до гуманітарного колапсу у 2014 році.
У морі кораблі ВМС, на відміну від кораблів Туреччини, Румунії, Болгарії, залишалися без національного телебачення, без інформації про події в країні. Цю проблему роками ніхто не вирішував. Для забезпечення екіпажів моряків у морі національним телебаченням ТРК «Бриз» через УІНТК «Інтер» була спланована і збудована на фрегаті «Гетьман Сагайдачний» мережа кабельного супутникового телебачення, здійснена закупівля телевізорів у кожний кубрик. Хоча на кораблі було всього два телевізори (кают-компанія офіцерів і їдальня команди), заступник командира з виховної роботи спершу противився цій ідеї — матроси в робочий час дивитимуться телевізор. Однак згодом погодився. Супутникове телебачення на фрегаті таки встановили, що із задоволенням сприйняв екіпаж. Планувалося такі збудувати ще на КУ «Славутич» і на корветі «Тернопіль». Однак за місяць після запуску супутникового телебачення мені поскаржився заступник командира фрегата, що з управління виховної роботи ВМС надійшла команда здати «надлишкові» телевізори на склад ТЗП, де вже приготувалися їх реалізувати. Відбулася пряма розмова із заступником командувача ВМС з виховної роботи Данілєвським, якому було сказано, що у випадку демонтажу створеної на шефські кошти корабельної ТБ-мережі супутникове ТБ буде демонтоване з корабля тими шефами, які його там встановили. Після цієї розмови від демонтажу супутникового ТБ на флагмані ВМС відмовилися, воно там існує, напевно, і нині, але «Бриз» після продемонстрованої позиції УВР ВМС відмовився працювати над встановленням супутникового ТБ на інших кораблях ВМС ЗС України.
З перших років будівництва національного флоту відчувалася відсутність історичного підґрунтя при домінуванні російської історії і традицій. Для усунення такого стану в ТРК «Бриз» розпочали дослідження морського нашого народу, розпочато серію радіо- і телепрограм під рубрикою «Флотоводці України» й «Історія національного флоту», видані книгами «Флотоводці України» та «Україна: шлях до моря. Історія Українського флоту», «Військово-морська символіка України». Створення і оприлюднення комплексної історії ВМС з тривогою сприйняте на ЧФ, розцінене як наступ на їх історичні аксіоми про «героїчний флот і русскій город Севастополь», «ісконно рускій Крим», розпочалася критика, розвінчання історії флоту України і погрози її автору, однак сприймалося все це байдуже у штабі ВМС України. При ТРК «Бриз» спільно з гуманітарною кафедрою академії ВМС був створений військово-морський історичний клуб імені Святослава Шрамченка та засновані громадські журналістські премії імені адмірала Ярослава Окуневського, які вручали журналістам за найкраще інформаційне забезпечення ВМС України. При цьому клубі була започаткована Морська бібліотека з української мариністики, заснована пам’ятна відзнака-медаль «90 років прапору ВМС ЗС України». Та у штабі ВМС, в управлінні виховної роботи Командування ВМС України ці ініціативи активної підтримки не знайшли і існували лише за ініціативи керівника «Бризу». Після анексії Криму і перебазування флоту до Одеси вони не відновлювалися.
Відсутність комплексного підходу до інформаційно-пропагандистського забезпечення ВМС ЗС України, їх співпраці зі ЗМІ і проукраїнськими громадськими організаціями призвело до ситуації, коли ідеологія «братства флотами» поборола «дух, що тіло рве до бою», до втрати реального впливу на свідомість особового складу. Це дало можливість російській пропаганді легко перехопити ініціативу і в кінцевому варіанті морально зламати особовий склад під час російської агресії, легко захопити Крим та інтернувати і витіснити ВМС України з Криму. Будівництво флоту без опори на історичний національний ґрунт, без належного інформаційно-пропагандистського забезпечення зазнало фіаско.
Мирослав Мамчак, спеціально для АрміяInform
