Про це в коментарі АрміяInform розповів начальник відділення комунікацій 127-ї окремої важкої механізованої Харківської бригади Антон Сосницький. — Щодо поновлення на службі після СЗЧ за новою спрощеною…
У День пам’яті захисників України ми вшановуємо подвиг справжніх Героїв і згадуємо кожного, хто віддав життя за незалежність Батьківщини. Адже вони живі, доки живуть у наших спогадах та серцях.
Назавжди житиме в серцях побратимів-морпіхів командир відділення гранатометного взводу 36-ї бригади морської піхоти сержант Леонід Галайчук («Похмурий»).
Навесні 2014 року 22-річний юнак добровольцем став на захист Батьківщини. Спочатку служив у підрозділах Державної прикордонної служби України, а у 2015 році пішов на контрактну службу в морську піхоту і після підготовки на Широколанівському полігоні у червні 2015-го знову вирушив на фронт.
Побратими «Похмурого» пригадують, що він був чесною, відкритою, щиросердною людиною і справжнім патріотом. А свій позивний отримав через сумні очі. Навіть коли усміхався, вони залишались сумними. Попри свій вік, хлопець був справжнім профі. Леонід володів усіма видами озброєння, що мали морпіхи. Якщо й не знав чогось, то щоб розібратися, йому було достатньо 10 хвилин. Іноді здавалося, що війна у нього в крові. Можливо, так і було. Адже батько бійця, якого той надзвичайно поважав і любив, свого часу пройшов війну в Афганістані. Коли він дізнався, що його син вирішив йти боронити свою країну, то не став перечити, лише благословив. Бо знав – Леонід не міг вчинити інакше.
Широкине-Лебединське-Водяне. Запеклі бої 2015-го. Втрати, страх, терикони і весь алфавіт цієї війни. Все це день за днем гартувало характер молодого бійця. Бували моменти, коли «Похмурий» брав до рук гітару, грав ледь не обриваючи струни, й співав, робив це так, мов в останнє, ніби той спів – це все, що він мав.
А ще Леонід мріяв про одруження з коханою Юлією, коли повернеться додому, та не судилося…
17 березня 2017 року під час потужного бою біля селища Саханка Донецької області, виконуючи бойове завдання, сержант Леонід Галайчук дістав осколкові поранення у голову від розриву міни. Поранення не сумісне з життям…
«Похмурий» – ровесник України. Йому було лише 25. Леонід Галайчук до останнього подиху понад усе любив свою землю, так сильно, що не пошкодував віддати за неї найдорожче – життя.
Сержант Леонід Галайчук нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно. А на фасаді його рідної школи відкрито меморіальну дошку на честь героя.
