Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Справжня незалежність дається дорогою ціною. АрміяInform дізнавалася, що означає цей день для учасників бойових дій за допомогою бліцопитування військовослужбовців:
Андрій Чечель, учасник АТО, доброволець:
«Коли Україна проголосила незалежність, я був підлітком, але добре пам’ятаю цей день. Моя мати, почувши про результати голосування народних депутатів, сказала: «Нарешті маємо власну державу. Але як воно буде – ніхто не знає…» Згодом, на грудневому референдумі, абсолютна більшість містян висловилася за право жити в суверенній державі. Чи були противники? Так, були. Але, попри невисокий рівень життя та потуги російського телебачення перелаштувати населення, їх щороку ставало менше.
У 2014-му Путін збирався Запоріжжя включити до так званої Новоросії. Серед тих, хто пішов захищати Україну, свій дім і свою сім’ю, був я і чимало моїх земляків. Із власного досвіду, пережитого і побаченого влітку 2014-го, скажу так: коли б не звичайні українці, які піднялися зі своїх диванів, сьогодні ми могли б і не відзначати це свято…»
Полковник Геннадій Перов, учасник АТО, заступник начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь»:
«24 серпня вважаю особистим святом. Це почуття, скажу відверто, прийшло не відразу після відповідного рішення українського парламенту 29 років тому, а пізніше, коли Україна як держава все міцніше ставала на ноги, з нею все більше рахувалися у світі. Так, поява на політичній карті світу нової суверенної держави не всім подобалась. Насамперед Росії. І 2014 року вона пішла на нас так званою гібридною війною, яка вже забрала понад 10 тисяч українських життів: така ціна права українців бути господарями на власній, Богом даній, землі.
Я спілкувався з багатьма захисниками, які боронять нині східні рубежі нашої країни, тому впевнений: ми вистоїмо, звільнимось повністю від «братських обіймів старшого брата».
Сергій Гуссіді, лейтенант, учасник бойових дій, захисник ДАПу:
«Раніше я особливо не замислювався над тим, у якій країні живу. Просто жив, працював, кохав… Та ця клята війна, яку нам принесли росіяни, перевернула мою свідомість. Особливо в Донецькому аеропорту, який мені довелося з іншими українцями захищати. Там кожен день, кожна хвилина могли стати останніми в житті. Інакше сприймається все те, на що раніше не звертав уваги, чим не дорожив…
А ще я там зрозумів одну річ: справжня незалежність – не паперова, і дається кожному народові тяжко. Часто великою кров’ю…»
Анатолій Кацай, полковник запасу, учасник бойових дій:
«Я не воював на Донбасі. Але знаю, що таке війна, бо свого часу півтора року виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані.
Кілька разів побував у розташуванні наших частин, які захищають сьогодні український Донбас, з волонтерською допомогою, маю десятки знайомих, які пройшли крізь горнило цієї «гібридної» війни.
Попри всю мою повагу до дипломатів, представників інших структур, які на всіх рівнях захищають Україну, скажу так: саме Українське військо нині є головним гарантом нашої незалежності».
