Про це в коментарі АрміяInform розповів боєць батальйону безпілотних систем 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна «Червона калина» Владислав, який щойно повернувся на службу…
Справжня незалежність дається дорогою ціною. АрміяInform дізнавалася, що означає цей день для учасників бойових дій за допомогою бліцопитування військовослужбовців:
Андрій Чечель, учасник АТО, доброволець:
«Коли Україна проголосила незалежність, я був підлітком, але добре пам’ятаю цей день. Моя мати, почувши про результати голосування народних депутатів, сказала: «Нарешті маємо власну державу. Але як воно буде – ніхто не знає…» Згодом, на грудневому референдумі, абсолютна більшість містян висловилася за право жити в суверенній державі. Чи були противники? Так, були. Але, попри невисокий рівень життя та потуги російського телебачення перелаштувати населення, їх щороку ставало менше.
У 2014-му Путін збирався Запоріжжя включити до так званої Новоросії. Серед тих, хто пішов захищати Україну, свій дім і свою сім’ю, був я і чимало моїх земляків. Із власного досвіду, пережитого і побаченого влітку 2014-го, скажу так: коли б не звичайні українці, які піднялися зі своїх диванів, сьогодні ми могли б і не відзначати це свято…»
Полковник Геннадій Перов, учасник АТО, заступник начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь»:
«24 серпня вважаю особистим святом. Це почуття, скажу відверто, прийшло не відразу після відповідного рішення українського парламенту 29 років тому, а пізніше, коли Україна як держава все міцніше ставала на ноги, з нею все більше рахувалися у світі. Так, поява на політичній карті світу нової суверенної держави не всім подобалась. Насамперед Росії. І 2014 року вона пішла на нас так званою гібридною війною, яка вже забрала понад 10 тисяч українських життів: така ціна права українців бути господарями на власній, Богом даній, землі.
Я спілкувався з багатьма захисниками, які боронять нині східні рубежі нашої країни, тому впевнений: ми вистоїмо, звільнимось повністю від «братських обіймів старшого брата».
Сергій Гуссіді, лейтенант, учасник бойових дій, захисник ДАПу:
«Раніше я особливо не замислювався над тим, у якій країні живу. Просто жив, працював, кохав… Та ця клята війна, яку нам принесли росіяни, перевернула мою свідомість. Особливо в Донецькому аеропорту, який мені довелося з іншими українцями захищати. Там кожен день, кожна хвилина могли стати останніми в житті. Інакше сприймається все те, на що раніше не звертав уваги, чим не дорожив…
А ще я там зрозумів одну річ: справжня незалежність – не паперова, і дається кожному народові тяжко. Часто великою кров’ю…»
Анатолій Кацай, полковник запасу, учасник бойових дій:
«Я не воював на Донбасі. Але знаю, що таке війна, бо свого часу півтора року виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані.
Кілька разів побував у розташуванні наших частин, які захищають сьогодні український Донбас, з волонтерською допомогою, маю десятки знайомих, які пройшли крізь горнило цієї «гібридної» війни.
Попри всю мою повагу до дипломатів, представників інших структур, які на всіх рівнях захищають Україну, скажу так: саме Українське військо нині є головним гарантом нашої незалежності».
