Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Кремлівська пропаганда стверджує, що українці та росіяни — братні народи, які ніколи не воювали. А якщо й воювали, то українці завжди зазнавали поразок від Московії. Цей міф досить легко спростувати, що й зробив на своєму ютуб-каналі історик Владлен Мараєв. АрміяInform пропонує ознайомитися з першою частиною переможних походів і битв українців, під час яких московити зазнавали нищівних поразок.
Вишгород 1173 року
Говорити про українсько-російські війни часів Київської Русі не зовсім коректно, адже тоді ще не існувало ні України, ні Росії. Проте паростки майбутнього протистояння були помітні вже тоді. У XII столітті Київська Русь остаточно вступає в період роздробленості, поступово зростають розбіжності між південно-західними князівствами — Київським, Волинським, Галицьким і північно-східними, до яких належали Ростовське, Суздальське, а потім Володимирське. Владу більшості князів на теренах сучасної України обмежувало народне віче, натомість влада князів на теренах майбутньої Росії була дуже деспотичною.
1169 року син Юрія Долгорукого, засновника Москви, Андрій Боголюбський напав на Київ і спустошив місто. До цього воно ще не зазнавало такого плюндрування. Його масштаби перевершить хіба монгольське завоювання 1240 року. Сам князь Боголюбський після завоювання не залишився правити в Києві, а повернувся до володінь у північно-східній Русі. Цим самим він намагався підкреслити падіння столиці Русі. Після цих подій 1169 року Русь остаточно розпалася на два конгломерати князівств — південно-західне та північно-східне.
Восени 1171 року Боголюбський спробував удруге захопити Київ, проте цього разу отримав гідну відсіч. Війська Київського, Волинського та Галицького князівств перестріли його під Вишгородом і завдали нищівної поразки. Бої тривали дев’ять тижнів. Київський літопис повідомляв про це так:
«І, це побачивши, [противники] убоялися, кажучи: «Тепер вони на нас усі зберуться з галичанами і з чорними клобуками». І прийшли в замішання війська їх, і, не дождавши світу, в сум’ятті великому, не маючи змоги удержатись, побігли вони через Дніпро, і багато з воїв їхніх потопилося. І так вернулась уся сила Андрія [Юрійовича], князя суздальського, а зібрав він був усі землі, і множеству воїв не було числа. Прийшли бо вони зарозумілими, а смиренними одійшли у доми свої».
Через пів року після поразки під Вишгородом Андрія Боголюбського власні бояри зарізали у його ж резиденції. Історія має властивість повторюватись навіть через 850 років. Тож цілком можливо, що сучасна агресія Росії проти України стане каталізатором внутрішніх процесів у РФ.
Битва під Оршею 1514-го
У цей період уже існує Велике князівство Московське, яке прагне загарбати землі колишньої Київської Русі. Цьому наміру протистоїть Литва. Однак Литва — зовсім не чужа держава для українців, адже повна назва цієї держави — Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. Русь — це стародавня назва України, тому історики мають усі підстави говорити, що це була Литовсько-Руська держава. І якраз саме тоді почалася Московська експансія на українські землі, а зовсім не після Переяславської Ради 1654 року, як багато хто вважає.
У 1514 році Московія загарбала Чернігівсько-Суздальську землю. Реванш на полі бою прийшов досить скоро. У вересні 1514-го в околицях білоруського міста Орша відбулася велика битва між Литовсько-Руським і Московським військами. Литовсько-руськими дружинами командував князь Костянтин Острозький. Це був один з найбільших магнатів ВКЛ, один з найбагатших людей свого часу, який перетворив центр власних володінь — місто Острог — на справжній осередок освіти й культури.
У битві під Оршею князь Острозький завдав нищівної поразки московитам. Уночі він зумів непоміченим для противника переправитись через річку, форсувати Дніпро, потім витримати атаку противника й застосувати військову хитрість — удаваний відступ, під час якого заманив московську армію в засідку, де були розташовані гармати. Саме гарматним вогнем відбувався розстріл московитів, після якого їм довелося безладно тікати.
Хроніст Аллесандро Ґваньїні писав про ті події таке:
Україна у складі Речі Посполитої. Спільні походи на Москву
На початку XVII століття Москва перебувала на порозі загибелі. Так звані смутні часи, політична й економічна кризи, смерть останніх представників династії Рюриковичів, війна з Річчю Посполитою, що перебувала в зеніті могутності. Якраз на боці Речі Посполитої активно виступали українські козаки.
У 1604-1605 роках близько 20 тис. козаків допомогли цареві Дмитру Івановичу зайняти Москву та прийти до влади. В Росії його традиційно вважають самозванцем, Лжедмитрієм I, мовляв, справжній царевич Дмитро Іванович, син Івана Грозного, загинув у восьмирічному віці, зарізавшись випадково ножем під час нападу епілепсії. Це цікава та призабута подія, навколо якої нині багато дискусій.
Найзначніша перемога козацьких загонів сталася в битві біля Клушино у 1610 році, де 7-тисячне польсько-литовське військо на чолі зі Станіславом Жолкевським знищило 35-тисячну армію московитів. У його складі перебувало до 4 тис. українських козаків. Найбільшим приниженням московитів був момент, коли бояри скинули царя Василя Шуйського і видали його очільнику польського війська Жолкевському, який вивіз його у Варшаву, де вже колишній московський цар був змушений падати в ноги правителю Речі Посполитої та визнавати його своїм сюзереном. Замість нього в Московії деякий час правила семибоярщина, яка наступним московським царем обрала польського королевича Владислава Ваза.
1618 рік — похід Сагайдачного
Найвідомішим успішним походом козаків на Москву є похід 1618 року на чолі з Петром Конашевичем Сагайдачним. На відміну від двох попередніх спроб козакам цього разу взяти Кремль не вдалося. Однак військо Сагайдачного спустошило безліч московських міст і сіл й навіть в особистому поєдинку Сагайдачний переміг московського воєводу Василя Бутурліна. Польський магнат Якуб Собеський у своєму щоденнику писав про це:
«Сам Сагайдачний вирвав списа в Бутурліна та, під’їжджаючи, ударив його тим буздиганом, що його він отримав від королевича, і звалив з коня, бо той Сагайдачний, будучи Гетьманом Війська Запорозького, у цій експедиції подав силу свідчень своєї визначної мужності».
Своїм походом 1618 року козаки сприяли укладанню Деулінського перемир’я, за яким Московія віддала Речі Посполитій Чернігово-Сіверщину та Смоленщину.
Смоленськ 1634 року
Під час цього зіткнення Москва вже трохи оклигала та вирішила відвоювати у Речі Посполитої Смоленськ. Місто оточили й на допомогу польсько-литовській армії підійшли українські козаки на чолі з гетьманом Тимофієм Орендаренком. Їх було від 12 до 20 тисяч. Бій склався таким чином, що московити, які тримали в облозі Смоленськ, самі потрапили в оточення. Їм довелося капітулювати.
Конотоп 1659 року
Конотопська битва — найвідоміша перемога українців над Московією. Вже через 4 роки після Переяславської ради та Березневих статей дійшло до відкритої війни між Військом Запорозьким і Московським царством. Причому вже тоді Московія застосовувала всі прийоми гібридної війни, відомі у XXI столітті. Це були потужна пропагандистська кампанія, підтримка внутрішньої опозиції, намагання розпалити громадянську війну всередині Війська Запорозького, нацькувати одних козацьких старшин на других і спробувати послабити владу гетьмана Івана Виговського, щоб або взагалі скинути його, або змусити до покори. Проте Виговський мав потужного союзника — Кримського хана Мехмеда IV Ґерая. Крім того, Виговський мав найману армію з волохів, німців, сербів і поляків.
Коли московська армія Олексія Трубецького вдерлася на територію Війська Запорозького і підійшла до Конотопа, Виговський та Мехмед IV вирушили їй назустріч. Трубецький був занадто самовпевнений і виділив для битви тільки кінноту, яка потрапила в дуже вміло підготовлену козаками засідку. В результаті всю московську кінноту знищили, а полонених кримські татари просто вирізали.
Ось що пише про реакцію царя Сергій Соловйов, відомий російський історик:
«Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву… Після здобуття стількох міст, після взяття литовської столиці Москва затремтіла за свою власну безпеку; у серпні з наказу царя люди всіх станів поспішали на земляні роботи для укріплення Москви. Сам цар з боярами раз у раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці околиць зі своїми родинами й майном наповнили Москву, пішла чутка, що цар виїздить за Волгу, за Ярославль».
*У статті використані матеріали ютуб-каналу «Історія без міфів»
