Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
АрміяInform продовжує знайомити читачів із поширеними на офіційному сайті НАТО міфами Росії про Альянс.
Міф: НАТО намагається «затягнути» Україну в Альянс
Факт: Коли адміністрації президентів Л. Кучми та В. Ющенка заявили про свої прагнення до членства у НАТО, Альянс співпрацював із ними, заохочуючи до виконання реформ, необхідних для реалізації цього прагнення.
Коли адміністрація президента В. Януковича зробила вибір на користь позаблокового статусу, Альянс поставився до цього рішення з повагою і продовжив співпрацю з Україною у галузі реформ на прохання уряду країни.
НАТО поважає право кожної країни самостійно визначати спосіб забезпечення національної безпеки. Стаття 13 Вашингтонського договору однозначно надає країнам-членам право виходу з організації. За останні 65 років 29 країн скористалися правом вільного вибору і відповідно до національних демократичних процедур приєдналися до НАТО. Жодна з країн не виявила бажання вийти. Це був їхній суверенний вибір.
Міф: Росія має право вимагати стовідсоткової гарантії того, що Україна не вступить до НАТО
Факт: Відповідно до Статі 1 Гельсінського прикінцевого акта від 1975 року, на основі якого було засновано Організацію з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), кожна країна має право «вступати чи не вступати до міжнародних організацій, бути чи не бути учасником двосторонніх або міжнародних договорів, у тому числі право бути чи не бути учасником договорів про союзи». Усі держави-члени ОБСЄ, включно з Росією, взяли на себе зобов’язання слідувати зазначеним принципам.
Відповідно до цих принципів Україна має право самостійно вирішувати питання участі у будь-яких союзних договорах, зокрема у Північноатлантичному договорі.
До того ж підписавши Основоположний акт НАТО-Росія РФ зобов’язалася поважати «суверенітет, незалежність та територіальну цілісність усіх держав та їхнє право вибору шляхів забезпечення власної безпеки».
Отже, Україна має право вибирати, до якого союзу приєднуватись, а Росія, з чим вона неодноразово погоджувалась, не має права впливати на вибір іншої країни.
Міф: політика відкритих дверей НАТО створює у Європі нові лінії поділу та поглиблює ті, що вже існують.
Факт: політика відкритих дверей НАТО сприяла припиненню розколу Європи, яким характеризувалася ера холодної війни. Розширення НАТО зробило внесок в поширення демократії, безпеки й стабільності на теренах Європи.
Вибравши для себе впровадження стандартів та принципів НАТО, країни, що прагнули приєднання до Альянсу, створили надійну опору для своїх демократій. А взявши на себе обов’язок захищати НАТО, вони отримали зустрічні зобов’язання, що Альянс захищатиме їх.
Членство в НАТО не нав’язується жодній країні. Кожна суверенна держава має право на власний розсуд вирішувати питання приєднання до тих чи інших договорів або альянсів.
Цей засадничий принцип зафіксовано в міжнародних угодах, включно з Гельсінським прикінцевим актом, у якому зазначено, що кожна держава має право вирішувати «належати чи не належати до міжнародних організацій, бути чи не бути учасником двосторонніх або багатосторонніх договорів, включно з правом бути або не бути учасником союзних договорів». Підписавши Основоположний акт НАТО-Росія, РФ погодилась дотримуватись принципів поваги до «невідчужуваного права держав самим обирати засоби забезпечення власної безпеки».
За останні 65 років 29 країн скористалися правом вільного вибору і відповідно до національних демократичних процедур приєдналися до НАТО. Жодна з країн не виявила бажання вийти з Альянсу. Це — їхній суверенний вибір. Стаття 13 Вашингтонського договору однозначно надає країнам Альянсу право виходу з організації за власним бажанням.
Міф: НАТО нагнітає «істерію» стосовно військових навчань Росії
Факт: Кожна країна має право проводити навчання, але важливо, щоб вони проходили прозоро і відповідно до міжнародних зобов’язань.
З метою сприяння прозорості країни-члени ОБСЄ, включно з Росією, зобов’язалися дотримуватись правил, викладених у Віденському документі. Якщо кількість персоналу, який бере участь в навчаннях, перевищує 9 000, необхідно повідомляти про їхнє проведення, а якщо ця кількість перевищує 13 000, на ці навчання мають бути запрошені спостерігачі від держав ОБСЄ. Відколи скінчилася холодна війна Росія жодного разу не відкривала свої навчання для спостереження, як цього вимагає Віденський документ.
Занепокоєння НАТО навчаннями «ЗАПАД-2017» було викликане безпосередньо браком прозорості з боку Росії. Як загальний масштаб, так і географічний обсяг цих навчань суттєво перевищували те, про що попередньо повідомляла Росія, зокрема в межах Ради НАТО-Росія. Члени Альянсу чітко заявили про це Росії під час засідання Ради НАТО-Росія, проведеного в жовтні 2017 р.
Росія також вдавалась до масштабних раптових навчань, зокрема з залученням десятків тисяч військових з метою залякування своїх сусідів. Така практика викликає посилення напруженості та підриває довіру. Вторгнення Росії в Грузію у 2008 році та незаконна анексія Криму в 2014 році також відбувалися під прикриттям раптових військових навчань.
Міф: НАТО має ментальність холодної війни
Факт: Холодна війна скінчилася понад 20 років тому. Вона характеризувалася протистоянням двох ідеологічних блоків, присутністю потужних постійних армій у Європі й військовим, політичним та економічним домінуванням Радянського Союзу над майже всіма європейськими країнами, що були його сусідами.
Завершення холодної війни стало перемогою для народів центрально- та східноєвропейських країн і колишнього Радянського Союзу; воно відкрило шлях до подолання наслідків поділу Європи. Беручи участь у доленосних самітах, що відбувалися в роки незадовго після падіння Берлінського муру, Росія відіграла свою роль у будівництві нової, інклюзивної архітектури європейської безпеки, зокрема в розробці Паризької хартії, створенні ОБСЄ, Ради євроатлантичного партнерства та ухваленні Основоположного акта НАТО-Росія.
Відколи скінчилася холодна війна Альянс запровадив суттєві зміни процедур розширення та діяльності організації, що було відзеркалено в ухваленні нових Стратегічних концепцій 1999 та 2010 років. Звинувачення у тому, що цілі НАТО залишились незмінними у порівнянні з добою холодної війни, суперечить реаліям зазначених змін. Упродовж вказаного періоду Альянс запропонував Росії цілу низку ініціатив партнерства. Кульмінацією цього процесу стало заснування у 2002 році Ради НАТО-Росія. Жодна інша країна не має привілею такого роду у відносинах із НАТО.
Як заявили глави держав та урядів країн Альянсу на липневому 2016 року Саміті у Варшаві: «Альянс не прагне конфронтації з Росією і не становить для неї жодної загрози. Проте ми не можемо порушити і не порушимо принципи, на яких ґрунтується наш Альянс і безпека в Європі та Північній Америці.» (Заяву за результатами саміту у Варшаві див.тут).
Такою є офіційна політика НАТО, визначена і однозначно виражена на найвищому рівні керівництва Альянсу. Як організація, що є підзвітною перед своїми країнами-членами, НАТО має реалізовувати цю політику.
