Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
Щороку, 15 серпня, відповідно до Указу, підписаного ще в 2008 році тогочасним головою держави Віктором Ющенком, в Україні вшановують вчених-археологів. Неофіційна традиція цього свята сягає ще 50-х років минулого століття і пов’язана із Трипільською експедицією, яку очолювала вчений-археолог Тетяна Пассек.
Здавалося б, пряма лінія з українською історією та її дослідниками прослідковується. Однак…жодної дотичності, насправді, до національної археологічної науки у цій даті немає.
Про це кореспондент АрміяІnform спілкувався з доктором історичних наук, науковим співробітником відділу археології Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України, головою археологічної комісії Наукового товариства Шевченка в Європі Миколою Бандрівським.
Невже святкуємо… історичну помилку?
З його слів, уся європейська археологічна спільнота й археологи з США вшановують професію в останню неділю жовтня. А от 15 серпня – історична помилка, що прив’язує вітчизняну археологічну науку до орбіти московського впливу.
– Насправді, День археолога у серпні «відзначають», окрім України, лише в Білорусі, Казахстані і…Російській Федерації, – говорить він. – Прикро, але на сьомому році війни деякі наші науковці досі беруть участь в організованих країною-окупантом симпозіумах. Ба, навіть, вітають один одного зі святом і п’ють по чарці. «Святкування» 15 серпня є приводом для деяких європейських колег по професії часом саркастично «привітати» українських археологів зі святом, ніби натякаючи на те, що ми ментально досі перебуваємо в російських «обіймах» і не вартуємо місця у колах європейської археології…
А і справді, хто була ця Тетяна Пассек, яку колишній Президент України Віктор Ющенко обрав символом для свята української археології? Насамперед, археологиня народилась у ще царській Росії в Санкт-Петербурзі. Все життя працювала на археологічній ниві радянської науки. Єдина її заслуга – керівництво експедицією, що дослідила рештки матеріальної культури древньої трипільської цивілізації на терені України. Можливо, саме те, що вона майже три десятки років досліджувала трипільську тему, до якої був небайдужий третій український президент, і вплинуло на ухвалення Ющенком державного рішення. Але його неоднозначно сприйняли вітчизняні археологи-науковці. Особливо тією частиною спільноти, яка знайома із іншою сторінкою біографії радянської професорки Тетяни Пассек. Зокрема – її зв’язками із карально-репресивними органами СРСР сталінського періоду. Мовляв, за доносами з її підписами в катівні НКВС потрапив не один науковець. Зокрема академік Вавілов. Тому патріотично налаштовані українські археологи воліють не загадувати про цю дату у серпні, вважаючи її одною з найбільших історичних помилок, яку слід неодмінно виправити. Адже археологія як наука має багато постатей більше пов’язаних з Україною: той же етнічний чех Вікентій Хвойка, який відкрив існування Трипільської культури, чи Ярослав Пастернак, що досліджував минувшину в Галичині, або ж винахідник славнозвісної скитської пекторалі Борис Монзолевський!
Солдатська лопата здатна зробити археологічну сенсацію!
Археологія і військо. Ви скажете, що це зовсім несумісні речі. І помиляєтесь! З початком війни на Донбасі українське військо інтенсивно проводить заходи бойової підготовки, польові виходи з облаштування бойових позицій, інженерного обладнання місцевості, наведення мостів і переправ тощо. Власне, під час таких робіт є великі шанси, що під лопату простого солдата-піхотинця може потрапити унікальна знахідка, що має велику цінність для української історії й культури. А піхотинець візьме і … викине її за бруствер. Бо Бог його знає, що то за кістка, залізячка чи глиняний черепок. Шансів на те, що в середовищі бійців трапиться фахівець, який зможе фахово дослідити пам’ятку – один на мільйон! Такий випадок трапився лише один раз, у 2015 році на Донеччині.
Докладно про це можна прочитати у матеріалі наших колег з інформагенції АрміяInform за посиланням: (https://armyinform.com.ua/2020/08/yak-ukrayinski-bijczi-zrobyly-arheologichne-vidkryttya-vikom-ponad-4000-rokiv/)
Професор-археолог Микола Бандрівський – знаний у науковому товаристві практик польових археологічних досліджень. За його плечима –десятки організованих експедицій та вагомих наукових відкриттів. Тож він дав кілька слушних порад, що робити у випадку, якщо під час виконання інженерних робіт військовим трапилась явно історично важлива знахідка.
Насамперед про візуальні ознаки присутності археологічної пам’ятки. Неозброєним оком фахово непідготовлена людина може визначити курган або городище. Тобто штучно створені підвищення. Знаючи схильність військових облаштовувати укріплення на панівних висотах, археолог стверджує, що окопуючись у таких місцях можна з великою ймовірністю натрапити на досі невідомий археологічний об’єкт.
Звісно, якщо це бойова ситуація і можливості припинити копати не має, археолог радить продовжити роботи з облаштування окопів та бліндажів. Адже йдеться про людські життя. Втім під лопату можуть потрапити предмети з так званого культурного шару: кістки, рештки глиняного посуду, інший супровідний матеріал, що свідчить про наявність у тій місцині доказів діяльності давніх людей. У такому випадку слід зібрати все знайдене в герметичний пакет, на окремому аркуші паперу підписати координати знахідки (нині є можливість визначити GPS-координати), зробити світлини місця за допомогою камери мобільного телефона, зорієнтувати топографічне положення відносно найближчих населених пунктів. Згодом цю знахідку слід передати у найближчий до місця її розташування краєзнавчий музей, щоб подальшою розвідкою знайденої пам’ятки зайнялися фахівці.
Якщо ж ситуація відбувається на мирній території під час військових навчань, то позиції все ж варто перенести в інше місце. Звісно, командування буде не в захваті від додаткових переміщень, але збереження історичної та культурної спадщини – це також і обов’язок військовослужбовців.
Дізнавшись, що у підрозділах ЗС України є фахівці з цивільно-військового співробітництва з досить широким функціоналом щодо співпраці між армією та суспільством, доктор історичних наук припустив, що в арсеналі контактів таких військових посадовців обов’язково мають бути номери телефонів археологів-науковців регіону, де діє військова частина. Задля того, аби військові, у разі виявлення артефактів, знали до кого звертатися.
Окремо Микола Бандрівський звернув увагу на знаходження древніх поховань. Якщо така знахідка трапилась під штик солдатської лопати і не має змоги викликати на місце археолога, то кістки треба як мінімум ретельно розчистити і не чіпаючи нічого навколо кістяка, його сфотографувати. Зробити детальний опис і топографічну прив’язку. Потім акуратно зібрати в пакети, перемотуючи кожну кістку окремо в газетний папір. У древніх похованнях дуже важливо зібрати й супровідний матеріал: зброю, культові й побутові речі, які клали в могилу, щоб забезпечити гідне посмертя небіжчика. Крім того, за кістками черепа, за допомогою комп’ютерних програм, можна встановити антропотип людини. А це дуже важливо для науки! Особливо в контексті вивчення розселення народів, досліджень з генетики тощо.
Загалом професор археології Микола Бандрівський порадив військовим не бути байдужими до історичного минулого землі, яку ті захищають. У межах науково-просвітницької роботи навіть висловив готовність провести військовим лекційні заняття, показати реальні археологічні знахідки, зокрема зброю і амуніцію древніх людей, знайдені під час польових досліджень.
Є закон – на археологічній пам’ятці малюємо «пентагон»!
Практичні рекомендації військовим науковця мають цілком юридичне підґрунтя! А саме: в контексті неухильного дотримання усіма військовими так званого Права війни. Будете здивовані, а воно регламентує не лише права й обов’язки комбатантів і некомбатантів, принципи поводження з військовополоненими. А й захист культурно-історичної спадщини! До цієї частини документ, зазвичай, дочитують не всі люди у погонах.
Тому ми підготували для вас коротку вибірку необхідних правових норм з цього питання.
Отже, наразі в Україні у випадку збройного конфлікту захист культурних цінностей, до яких належать і досліджені, і невідомі археологічні пам’ятки, регулюється кількома законами. Зокрема «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини». Правовий режим захисту культурних надбань деталізують відомчі підзаконні нормативно-правові акти, насамперед у наказах Міноборони.
У ЗС України діє «Керівництво по застосуванню норм Міжнародного гуманітарного права в Збройних Силах України», затверджене Наказом Міноборони від 11 вересня 2004 р. № 400, де прописано механізм захисту культурних цінностей у випадку збройного конфлікту.
Пункт 1.2.52 цього документа визначає: всі культурні об’єкти та їхній персонал слід належним чином позначати відповідними розпізнавальними знаками. Далі в різних пунктах цитовано положення Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту від 1954 року й прописано заборони знищувати, пошкоджувати, розкрадати культурні цінності.
У пункті 5.1.17 йдеться про теоретичну підготовку військовиків у царині міжнародного гуманітарного права, визначено питання захисту культурних цінностей, на які військовослужбовці мають знати відповідь. До Керівництва додано правила позначення культурних об’єктів згідно з міжнародним гуманітарним правом. Зокрема запропоновано використовувати розпізнавальні знаки, уведені згаданою конвенцією 1954 року: біло-синій «пентагон».
Цей розпізнавальний знак культурних цінностей застосовують одноразово для розпізнавання культурних цінностей, які не перебувають під спеціальним захистом. Крім того, цей знак використовується для розпізнавання персоналу, призначеного для охорони культурних цінностей, та відображається в посвідченнях їхньої особи.
Розпізнавальний знак культурних цінностей застосовується триразово для розпізнавання нерухомих культурних цінностей, які перебувають під спеціальним захистом, а також транспорту, що використовується для перевезення культурних цінностей, які перебувають під спецзахистом і міжнародним контролем.
Для позначення культурних цінностей, зокрема археологічних пам’яток, також можна використовувати символ Пакту Реріха, встановлений статтею 3 Договору про захист установ, що служать цілям науки й мистецтва, а також історичних пам’яток, який має вигляд кола червоного кольору із трьома червоними кулями в ньому й нанесений на прапор.
Конвенція 1954 року визначає і зобов’язання держав та недержавних учасників збройного конфлікту з охорони та поваги до культурних цінностей. Зазначимо, що Конвенція зобов’язує всіх утримуватися від нападів на культурні цінності, використовувати їх у воєнних цілях, від грабування і знищення. Тут слід наголосити: у Донецькій та Луганській областях, де нині є лінія зіткнення з противником, існує проблема «чорних археологів». Адже територія «дикого степу» надзвичайно багата пам’ятками періоду епохи бронзи та раннього заліза: половецькі, кипчацькі, скіфські, сарматські поховання, пам’ятки давньоруські й доби козаччини. Наш обов’язок як військових запобігати їхньому руйнуванню та розграбуванню.
Крім того, у разі збройного конфлікту захист культурних цінностей регулюють ратифіковані Україною міжнародні договори, які відповідно до ст. 9 нашої Конституції є частиною вітчизняного законодавства. Йдеться про Конвенцію щодо захисту культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, Конвенцію про охорону культурної та природної спадщини 1980 року і Конвенцію про заходи, спрямовані на заборону й запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності 1982-го. Два останні документи безпосередньо не стосуються збройного конфлікту, проте перший з них вимагає поваги до культурної і природної спадщини інших держав, а другий визначає необхідність забезпечувати повернення культурних цінностей, вивезених з окупованих територій.
Згідно з Конвенцією, об’єктами міжнародної охорони є такі культурні цінності (рухомі або нерухомі, будь-якого походження та приналежності), що мають особливе значення для культурної спадщини кожного окремого народу. Це – пам’ятки архітектури, історії й мистецтва, релігійні й світські, археологічні пам’ятки, рукописи, архіви, колекції, музеї, бібліотеки та центри зосередження культурних цінностей.
Також у Конвенції зазначено, що збитки, завдані культурним цінностям, які є об’єктами міжнародної охорони, примножують втрати культурної спадщини людства. Згідно з цим документом, країни-учасниці конвенції зобов’язуються поважати культурні цінності, захищені конвенцією й які перебувають на їхній території і на території інших країн. Під час збройного конфлікту забороняється будь-яке використання цих цінностей, якщо воно може призвести до їхнього руйнування чи пошкодження.
Фото з архіву Миколи Бандрівського та з мережі Інтернет
