Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
У цей день шість років тому військовослужбовці батальйонів «Азов» та «Шахтарськ», а також 51-ї ОМБр повернули контроль над містом Мар’їнка Донецької області.
Влітку 2014-го сили Сектору «Б» почали планомірно брати під контроль донецькі передмістя, створюючи плацдарми для подальшого наступу. Вранці 4 серпня батальйони «Азов» і «Шахтарськ» отримали наказ вибити ворога з Мар’їнки. Добровольців підтримала бронетехнікою 51-ша механізована бригада. Завдяки об’єднанню сил їм удалося взяти центральні позиції терористів. Той бій називають однієї з найуспішніших акцій ЗСУ, яка стала одночасно оборонною та контрнаступальною.
Проросійські бойовики кинули проти українських військових майже 1000 «багнетів» — ядро усього донецького угруповання ворога. Якби бойовики взяли Мар’їнку, це стало б загрозливим моментом для українських військ в Авдіївці, Пісках та стратегічної лінії фронту.
Після цього українські воїни почали зачистку Мар’їнки у східному та західному напрямках. Того дня під Мар’їнкою знищили 80 бойовиків, понад 100 було поранено. Окрім того, знищено 10 одиниць бронетехніки загарбника. Не обійшлось без втрат і в наших лавах — внаслідок боїв загинуло 5 українських бійців, 39 зазнали поранень.
Спогадами про той спекотний серпневий день поділився боєць батальйону «Азов» з позивним «Поляк»:
«Виїхали рано вранці, а в саму Мар’їнку приїхали ближче до обіду. Добре пам’ятаю, на якому ентузіазмі всі нестримно рвались у бій. Тоді ніхто навіть і думати не міг про якісь поранення чи смерть. Разом із нами були ще бійці батальйону «Шахтарськ» та придані сили 51-ї бригади. Від початку за планом наш взвод мав йти за ударно-штурмовою чотою під командуванням друга Гала. Але щось там змінилось і ми залишились у прикритті.
Дуже добре пам’ятаю ті відчуття, коли десь щось відбувається, ти чуєш у рації якісь вибухи, нестримний потік повідомлень про вогневий контакт та поранених — а ти сидиш в укритті й гадаєш, чому всі там, усі воюють, а ти незрушний і тільки заздриш. Але проходить трохи часу й наш взвод відправляють міняти хлопців з чоти. Пам’ятаю, як йшли вулицею й бачили їхні втомлені обличчя. Далі мали йти і зачищати вулицю, не пам’ятаю точну назву, але здається вулиця Шевченка. Тоді ж було кілька вогневих контактів із ворогом. Звісно, на той час ми багато чого з військових нюансів ще не вміли і не знали, діяли більше інтуїтивно, але нам щастило».
Ольга Георгієва
