У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Що означає для України посилення співробітництва з НАТО та, зокрема, яку роль відіграє для нас нарощення присутності Альянсу в Чорноморському регіоні — питання, що стали темою брифінгу в АрміяInform політолога, директора Центру суспільних досліджень «Український меридіан», співавтора та співведучого програми на «Українському радіо» «Блеск и нищета «русского мира» Дмитра Левуся. До вашої уваги відеозвіт та інтерв’ю зі спікером.
Навчання українських підрозділів спільно з країнами Альянсу — ще одне свідчення поглиблення співпраці України з НАТО
— Пане Дмитре, погодьтеся, щодо українського прагнення вступу до НАТО в суспільній думці нині є певна контроверсійність. Частково її сформовано соціальними мережами, частково — іншими чинниками. Однак, попри офіційну позицію, нерідко можна почути й про призупинення темпів євроатлантичної інтеграції України… Наскільки це відповідає реаліям?
— Якщо говорити про тенденції, особливо в контексті продовження російської агресії, то, як на мене, слід виділити таку позитивну річ, як поглиблення співпраці. Можна говорити про це фактично однозначно. Яскравим свідченням цього став факт, що Україна з червня цього року є членом Програми розширених можливостей (ПРМ) НАТО. Це водночас засвідчило той великий внесок, який Україна робить у спільні операції з Альянсом та в систему безпеки Європи й навіть світу. І це не є жестом для галочки чи дипломатичним реверансом з надання чергового статусу, аби «партнер не образився». Жодним чином — ні! Як відомо, крім України, у цю програму входять такі держави, як Грузія, Австралія, Швеція, Йорданія, Фінляндія. Ці держави дуже важливі для НАТО, бо мають власну безпекову політику й доволі потужний оборонний сектор, тож Україну долучили до ПРМ, так би мовити, не за гарні очі й навіть не авансом.
— І в цьому контексті варто згадати й міжнародні військові навчання в Україні з країнами НАТО, сплановані на цей рік?
— Так, навчання українських підрозділів спільно з країнами Альянсу — ще одне свідчення поглиблення співпраці України з НАТО. Попри коронавірус загалом у цьому напрямку нічого не змінилося, а подекуди бачимо навіть приєднання до навчань нових партнерів з натовської обойми. Як відомо, на цей рік заплановано 6 міжнародних навчань на території України й лише одне скасоване. Йдеться про навчання з Молдовою, яке залишилось нереалізованим на прохання молдовської сторони з причин епідеміологічної безпеки. Всі інші навчання відбулися або відбудуться за планом. Єдине, через карантин Rapid Trident пройде не в Україні, як планували, а на території Польщі. Sea Breeze, найбільше зі спільних навчань, відбулося через той самий СOVID-2019 без, так би мовити, наземної компоненти, у морі та в повітрі.
— Якою була реакція РФ на проведення цього навчання?
— Це цікавий момент, який знову ж таки засвідчила незмінність чинників, тільки вже з боку Кремля. Російська Федерація, яка, м’яко кажучи, не зацікавлена, щоб Україна стала повноцінним членом НАТО, робить усе можливе, аби не допустити цього. Отож годі дивуватися, що під час навчань Sea Breeze, в якому брали участь 5 військових кораблів НАТО, не обійшлося без провокацій з боку росіян. Зокрема вони намагалися витіснити болгарський корабель з українських територіальних вод. Болгари не піддалися на цю провокацію. Однак констатуємо незмінність тенденції: російські літаки продовжують підлітати до американських та інших кораблів НАТО. Проте є й позитив. На тлі російської сваволі в Альянсі утверджується висновок про зростання ролі Чорноморського регіону.
У Чорному морі присутня багатонаціональна місія військових кораблів країн-членів Альянсу. Безумовно, це дратує РФ, а насправді це є запобіжником можливому розширенню агресії з боку нашого східного сусіда
— Як це втілюється на практиці та чи маємо від того зиск ми, українці?
— Як відомо, у Чорному морі присутня багатонаціональна місія військових кораблів країн-членів Альянсу. Безумовно, це дратує РФ, а насправді це є запобіжником можливому розширенню агресії з боку нашого східного сусіда. Згадаймо, як, використовуючи гібридні методи, у 2014 році росіяни захопили українські нафтові вежі, які вже точно не мають жодного стосунку до Криму. І нині РФ «могла б повторити». Достатньо звернути увагу на спровоковане нею загострення в Керченській протоці, де військові кораблі РФ регулярно зупиняють наші торгові судна, що йдуть в азовські порти України. Якби не допомога НАТО, сваволя російського флоту не знала б меж. Ситуація на Азові стала б «сумною практикою» й в Чорному морі. В результаті український торговельний флот та наші порти, зокрема й «Одеса», зазнавали б перманентних збитків… Запобіжником цьому є саме корабельна місія Альянсу.
— Отже, нарощення присутності НАТО в Чорному морі — чинник безпеки мирного судноплавства та міжнародної торгівлі. Тож це внесок в економіку та добробут українців. В яких ще напрямках розвивається співпраця Альянсу з Україною?
— Зазначу, що співпраця НАТО з Україною послідовна та передбачувана, адже продовжено тенденції минулих років. І вони не скорочуються, а навпаки набувають, так би мовити, робочого темпу. Згадаймо, місії з тренування та підготовки військовослужбовців, зокрема ту, яка діє на Яворівському полігоні. Тут постійно перебуває близько 300 військовиків. Внесок сюди зробили різні країни НАТО, однак головну роль узяли на себе країни Балтії. Литва, Латвія, Естонія — це саме ті держави цього клубу, які чудово усвідомлюють загрозу з боку РФ. Отож, їхній вибір — допомагати й співпрацювати з Україною — цілком усвідомлений і рішучий. Звісно, все це відбувається в межах спільної безпекової політики, яку проводить Альянс.
— Чи реагує громадянське суспільство на зближення України з НАТО? Наведіть, будь ласка, конкретні приклади.
— Наповнення нашої співпраці з НАТО реальним змістом відбувається через конкретні країни-члени Альянсу, і це вже вищий, другий вимір взаємин. Але водночас є й те, що я б назвав людським виміром. Співпраця з НАТО проходить і завдяки особистим стосункам між громадськими активістами, волонтерами. Я це стверджую як учасник організації «Бурштиновий шлях», що якраз спеціалізується на координації з країнами Балтії. Йдеться про міжнародну допомогу українському сходу, який живе в умовах війни. Нині тут надзвичайно вагома, зокрема, така компонента, як співпраця між капеланськими службами країн Балтії та України, щорічні запрошення українських дітей до військово-патріотичних таборів краї Балтії тощо. Що це, як не ментальне проростання України в НАТО на людському рівні, так би мовити, з самої юності?
— Дякую за бесіду.
