Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
АрміяInform продовжує розповідати про військові професії. І нині фокус уваги перемістимо на інструкторів з рукопашного бою. Для цього наш кореспондент поспілкувався з офіцером відділення спецпризначення одного з підрозділів ЗСУ. Раніше наш спікер обіймав посаду інструктора з рукопашного бою.
Чому навчають військовослужбовців такі фахівці, чи далеко нам до рівня натовських інструкторів та як до 2014 року відбувалися заняття з рукопашного бою? Відповіді шукайте в нашому матеріалі.
…руками, ногами, колінами, ліктями, головою, плечима…
– Раніше рукопашний бій входив у структуру фізичної підготовки, і цим займався начфіз частини. Нині ж у нашому війську є посада – інструктор з рукопашного бою, – розповідає Леонід, офіцер відділення спецпризначення, який у своєму підрозділі проводить заняття з рукопашного бою, тактичної, бойової та фізичної підготовки.
За його словами, одна з основних навичок, якій вчить інструктор, – техніка правильного падіння.
– Це акробатичні елементи – перекиди назад, вперед. Якщо військовослужбовець не вміє падати, страхувати себе, то допускати його до прийомів рукопашного бою не можна. Бо такий боєць травмуватиметься. Після «акробатики» можна переходити безпосередньо до комплексу рукопашного бою: больові прийоми, удари руками, ногами, колінами, ліктями, головою, плечима – в атаці та у захисті, – зазначає офіцер.
Далі вивчають елементи боротьби – захвати, важелі, кидки, підсічки, висікання.
– Ще навчаємо боротьбі в партері, тобто на землі. Бо не зажди бій з противником проходить гладко – все може закінчитись на землі. І якщо ти там вже опинився, мають бути навички захисту… Наступний етап – комплекс нападу та захисту зі зброєю: вогнепальною і холодною, – додає Леонід.
До 2014 року заняття з рукопашного бою здебільшого проводили тільки на папері
Він згадує, що як інструктор проходив підготовку в одному з навчальних центрів на Львівщині, де канадські колеги навчали українських – за стандартами НАТО.
– З 2014 року відбулися суттєві зміни у ЗСУ… До війни, наприклад, я був у збірній України з бойового самбо. І коли підходив до начфіза частини з пропозицією поставити мене в команду від Сухопутних військ на змагання, то отримував зустрічне питання: а навіщо це треба?.. Нині ж у ЗСУ таких людей, як я, шукають, формують з них команди. Військові, які займаються спортом, автоматично проходять через армійські турніри з рукопашного бою, їх відбирають до команди спортивного клубу армії для виступів на міжнародній арені, – підкреслює Леонід.
Він каже, що до 2014 року заняття з рукопашного бою здебільшого проводили тільки на папері.
– Нині ці заняття виконують практично. Інструкторам не ставлять палки в колеса, є можливість розвиватись. Хоча все залежить від самого інструктора та командира його частини, наскільки вони вмотивовані, – звертає увагу офіцер.
Коли я та ще кілька наших хлопців показали канадцям-викладачам, що знаємо й уміємо, вони за тиждень докорінно змінили програму навчання
– Лайфхаки інструкторів з рукопашного бою? Вони в кожного свої… Наприклад, коли колеги з НАТО тренуються, то використовують ножі-електрошокери для того, щоб відчувати, у якому місці пропущено удар під час відпрацювання вправ. У нас, якщо в підрозділі немає таких ножів, можна використовувати звичайні фломастери для завдавання ударів. Бійці роздягаються, і так звані порізи вже видно на тілі, – ділиться порадою Леонід.
Наостанок розмова заходить про ментальну різницю наших і натовських інструкторів.
– Західний колега погодиться з тобою, якщо доведеш правильність своєї точки зору. Український же – наразі працює так, що визнає тільки власну правоту… Натовському інструктору, якщо кажеш, що ти майстер спорту у своїй країні, то він з повагою до цього поставиться і вчитиметься в тебе тому, чого не знає. Залишатиметься навіть після занять для цього… Вони завжди повторюють, що приїхали нас не вчити, а поділитися досвідом і здобути нові знання, які є у нас. Коли я та ще декілька наших хлопців показали канадцям-викладачам, що знаємо й уміємо, вони за тиждень докорінно змінили програму навчання на курсах з урахуванням того, що дізналися від нас, – поділився враженнями офіцер відділення спецпризначення.
