Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Коли вперше постало питання входження України до Євросоюзу? Впевнений: навряд чи пересічний українець дасть на це запитання вичерпну відповідь. Ну а політики чи громадяни, які цікавляться політикою, скажуть, напевно, що з проголошенням Україною незалежності, тобто у 1990-ті. І матимуть рацію. Але мало хто зна, що створення структури, під «парасолькою» якої об’єднаються практично всі країни Європи, прогнозуватиме ще у 1930 році, перебуваючи в еміграції, ексміністр закордонних справ Української Народної Республіки Олександр Шульгин. До створення ЄС залишатиметься ще 20 років. Тоді ж він пророкуватиме і вступ України до цієї структури:
Як у воду дивився пан Олександр: у 1950 році лідери Німеччини і Франції зробили перші кроки на шляху до Євросоюзу. Хто ж він, Олександр Шульгин? На думку істориків, зокрема і закордонних, він є однією з найпомітніших постатей часів УНР. Завдяки дипломатичному хисту, надзвичайно високій ерудованості й наполегливості у досягненні поставлених цілей за незначний проміжок часу очільнику МЗС молодої Української держави, що тільки-но постала на політичній карті, вдалося заявити про себе на весь світ. Це саме завдяки йому її визнали Велика Британія і Франція, інші країни. Симону Петлюрі належать такі слова: «Олександр Шульгин, можливо, для утвердження нашої УНР зробив більше, аніж десятки тисяч вояків».
Народився він 30 липня в сім’ї інтелігентів, яка вирізнялася національно-патріотичною позицією. Саме за свої погляди батько зазнавав переслідувань російського царату, зокрема відбував заслання у Сибіру. Мати, педагог за освітою, викладала українську мову і щиро поділяла погляди чоловіка. Любов до України, прагнення «зробити для неї і її народу щось корисне», як він писав у одному з листів батькам, він всмоктав із молоком матері. Під час навчання у Петербурзькому університеті створив гурток українознавства, до якого входили не лише етнічні українці, які проживали на берегах Неви, а й росіяни!.. Після повалення «царя-батюшки» і з початком буремних революційних подій в Україні, що почалися у 1917-му, хлопець повернувся на рідну землю.
– Такі часи настають, що кожен, кому болить Україна, повинен бути з нею, – сказав товаришам, прощаючись.
Прибувши до Києва, активно включився в політичну діяльність. Попри молодість, Олександру старші товариші довірили чи не найскладнішу ділянку роботи – перемовини з Тимчасовим урядом Росії про отримання Україною автономії. Вони не увінчалися успіхом. Але після проголошення 22 січня 1918-го IV Універсалом самостійності України, Шульгина призначили міністром закордонних справ УНР.
– Шульгин належав до тієї якраз родини, української, дуже складної, члени якої, з одного боку, були патріоти та державницькі діячі, як він та його брат, член Центральної Ради, Володимир, який, до речі, загинув під Крутами, з другого – Василь Шульгин, що був редактором монархічної антиукраїнської газети «Киевлянин», – говорить історик Олександр Кучерук.- От якось у них у роду все так переплелося. Але Олександр Шульгин залишився при проукраїнських переконаннях.
УНР з перших днів існування перебувала у вкрай складному становищі. І не лише через «братні стосунки» з більшовицькою Росією. Захід теж, переслідуючи корисливі мотиви, часто вів подвійну гру. Ось як про це згадував сам Шульгин:
«Україна була, як фортеця, з усіх боків оточена ворогами, годі було чогось добитися реального в Парижі, де нічого про Україну не знали, де проти нас вели скажені атаки як росіяни, так (принаймні до 1920 року) і поляки. Треба було пробивати мур байдужості, ворожнечі. Скрізь і всюди ми заявляли і знов це тут говоримо: ми шукаємо і шукатимемо порозуміння з нашими безпосередніми західними сусідами – поляками та румунами, так само (і може ще з більшою енергією) з іншими, теж західними народами. Ми гадаємо, що тільки це наближення до Заходу, до Європи може врятувати нас від московського імперіалізму… Між Сходом і Заходом ми твердо обрали Захід».
Коли читаєш ці рядки, мимоволі порівнюєш ту, сторічної давнини ситуацію, і нинішню. І бачиш неабияку схожість. Хіба донедавна про Україну багато знали у світі? До 2014 року її асоціювали здебільшого з Чорнобильською трагедією, братами Кличками і київським «Динамо». Хіба тепер проти нас не веде скажені атаки Кремль? І не лише в інформпросторі чи на дипломатичних фронтах, а реальні, з використанням зброї. Чи, може, всі без винятку західні країни одностайно і жорстко підтримують нас, уникаючи подвійних стандартів? Отож…
У 1926 році Симон Петлюра – голова Директорії в екзилі – призначив Олександра Яковича міністром закордонних справ УНР. Теж в екзилі, тобто у вигнанні. Не маючи реальних важелів впливу на західних лідерів, він продовжував відстоювати інтереси України, намагаючись «достукатись» до їхньої свідомості. Зокрема закликав ігнорувати російсько-більшовицький уряд Української РСР, вважаючи, що загравання призведе до нових і нових трагедій українського народу. Та його «не чули». І в тому, що у 1932-1933 роках Голодомор викосив мільйони українців, теж є певна провина західних країн. Ось як згадував він цей період свого життя:
«Тяжко вести політику на еміграції. Але нічого не вдієш: коли вся Україна закута в кайдани, коли під більшовицьким чоботом усе мусить мовчати, наш обов’язок за неї говорити і підтримувати те гасло, що винесли ми з України, гасло Української Народної Республіки. Це наш обов’язок, і ми від нього не відступимо».
Олександр Якович свято вірив: Україна врешті стане незалежною державою. На жаль, це сталося значно пізніше, після його смерті: він помер у 1960 році в Парижі, а похований на одному з цвинтарів Марселя.
У ніч на 29 березня противник завдав потужного ракетного-авіаційного удару по об’єктах паливно-енергетичного сектору України, застосувавши різні типи ракет та ударні БПЛА. Усього ворог задіяв 99 засобів повітряного нападу, з яких 84 були знищені українськими захисниками неба.
У Черкаській області внаслідок ракетного обстрілу рф є влучання по об'єкту енергетичної інфраструктури.
Загалом протягом ночі та під ранок сили протиповітряної оборони знищили над Дніпропетровською областю 24 повітряні цілі.
Протягом минулої доби, 28 березня, противник вкотре обстрілював Херсонщину, внаслідок атаки 1 людина загинула, ще 8 — дістали поранення.
Військові рф провели масштабну аеророзвідку перед тим, як завдати масованого ракетного удару по Україні сьогодні вночі.
Цієї ночі в небі над Дніпропетровською областю сили ППО збили 10 безпілотників — у Павлоградському, Криворізькому, Дніпровському, Кам'янському районах.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…