Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
У січні 2020 року Печерський районний суд Києва зобов’язав народного депутата Антона Яценка спростувати неправдиву інформацію щодо ветерана російсько-української війни Олега Герваса з Умані і відшкодувати кіборгу 5 тисяч гривень за завдання морально-психологічної шкоди. Нардеп подав апеляцію.
Учора, 28 липня, Київський апеляційний суд залишив без змін рішення Печерського суду. Після судового засідання Олег Гервас завітав до АрміяInform.
– Олеже, вітаємо зі ще однією перемогою. Давайте нагадаємо нашим читачам, з чого у вас розпочалися суперечки з депутатом?
– Два роки тому в соцмережах Антон Яценко звинуватив мене у «вбивствах мирних жителів, насильстві і мародерстві». Крім того, він заявив, що проти мене вже нібито розслідується низка кримінальних справ. Можливо, з часом наша сварка затихла б, але ексрегіонал не заспокоювався і безапеляційно заявив журналістам одного з видань, що від достовірного джерела йому відомо, що «Гервас фігурує в низці кримінальних справ, а в поліції до нього дуже багато запитань». Ця заява образила не лише мене, а й багатьох учасників бойових дій на Сході, особливо ж моїх побратимів – захисників ДАПу. Тому я подав позовну заяву до суду про захист честі і гідності.
– Була віра в те, що судове рішення буде справедливим?
– Довелося, звісно, понервувати особливо через те, що розгляд справи затягувався. Тому певні сумніви закрадалися. Адже лише в другій половині липня 2019-го я отримав з Печерського суду листа, у якому містилося рішення про відкриття провадження, а датований лист ще лютим. Але я знав, що на моєму боці правда. На моєму боці – хлопці з нашого 90-го окремого аеромобільного батальйону – свідки тих оборонних боїв в аеропорту. Мабуть, усім добре відомі кадри фото і відео з ДАПу, їх достатньо. Скажіть, будь ласка, де там було місце насиллю над мирними жителями і мародерству? Я надав суду всі довідкові документи про відсутність судимості й порушення проти мене кримінальних справ. Проте Яценко не надав суду жодного документального доказу тим брудним словам, які адресував мені. Дуже вдячний моїм рідним і близьким, побратимам, волонтерам, які підтримували мене весь цей час.
Не потрібно боятися боротися за своє чесне ім’я, за свою гідність, навіть якщо перед тобою народний депутат або високопосадовець.
Можливо, моя історія стане комусь корисною, адже не таємниця, що дехто ледь не за правило вважає образити або принизити бійців, що пройшли горнило війни. Не потрібно боятися боротися за своє чесне ім’я, за свою гідність, навіть якщо перед тобою народний депутат або високопосадовець.
– Як ти потрапив на війну?
– Мабуть, було б дивним, якби я відсиджувався на дивані. Батько мій – полковник у відставці, служив у частинах на той час протиповітряної оборони. На початку нульових я відслужив строкову, певний досвід і навички були. Але ні в першу, ні в другу хвилі мобілізації потрапити на фронт не вдалося. «Стрільців вистачає», – щоразу відповідали у військкоматі. І лише з третього заходу підфартило і я потрапив до 95-ї бригади. На полігоні під Житомиром пройшов підготовку і потім мав розподілення в новостворений 90-й окремий аеромобільний батальйон, яким командував на той час майор Олег Кузьміних. Пишаюсь, що пощастило воювати зі справжніми патріотами нашої Батьківщини. А серед них були бізнесмен, бухгалтер, пожежник, фізрук, охоронець. Я за професією – зварювальник, а в підрозділі мав справу із АГС-17.
Пам’ять назавжди збереже світлі спогади про «Краба» – старшого лейтенанта Івана Зубкова. Його майже ніхто не називав за позивним, виключно – Іван Іванович. Мав золоті руки і міг полагодити будь-який механізм. Був у нього і свій підхід до кожного бійця. Іван Іванович загинув 20 січня 2015-го. Дуже справедливо, що Указом Президента йому посмертно присвоєно звання Героя України і наш 90-й батальйон носить його ім’я.
– Який для тебе найпам’ятніший день оборони ДАПу?
– Мабуть, день мого поранення біля метеовежі летовища. День був святковий – 6 грудня, річниця Збройних Сил, і ворог гатив по нас щосили. Прилетіла й «моя» міна. Зазнав контузії, осколками посікло тіло. Коли мене виносили, хтось помітив великий осколок на «слинявчику», який я постійно вдягав разом з бронежилетом і каже: «Дивись, Гера, твій «слинявчик» врятував тебе від вірної смерті, бо осколок застряг якраз навпроти артерії».
Наш медик так наколов знеболювальними, що я ще трохи постріляв у будівлі нового терміналу, куди мене занесли через плутанину й метушню.
Тоді наш медик так наколов знеболювальними, що я ще трохи постріляв у будівлі нового терміналу, куди мене занесли через плутанину й метушню. І вже 7 грудня евакуювали в Піски. Після того, як відновився в госпіталях Дніпра і Києва, повернувся до батальйону для продовження служби і демобілізувався у вересні 2015 року.
– Олеже, останнє запитання делікатного характеру. Як вчиниш із грошима, які отримаєш за судовим рішенням?
– Сума в нинішній час невелика (усміхається). Куплю кілька подарунків дітям. А решту віддам у благодійну організацію, яка опікується пораненими ветеранами російсько-української війни.
