Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
Якщо ви гадаєте, що дати раду дітям і підліткам досить легко, то це означає, що ви ніколи не працювали у подібному середовищі! Абсолютно різні за характером і вихованням, емоційні, подекуди різкі, ба навіть жорстокі. Вони можуть «розкачати у млинець» не підготовлену для спілкування особу старшого віку. Водночас коли вам вдасться завоювати їхню увагу та прихильність, ви неодмінно станете лідером та об’єктом якщо не обожнювання, то принаймні безапеляційного авторитету й поваги!
Святослав – 20-річний курсант факультету підготовки спеціалістів військової розвідки та спеціального призначення. Цього літа виконує досить незвичне для себе спеціальне завдання – бути ментором і наставником для учасників національно-патріотичного вишколу, який проводить НВЦ «Гайдамацька січ» для дітей та підлітків з родин учасників АТО/ООС. Уже кілька років поспіль як заохочення за відмінні результати у навчанні та бойовій підготовці керівництво факультету скеровує курсантів-відмінників під час їхньої літньої відпустки на Львівщину, де серед мальовничих карпатських краєвидів проходять патріотичні вишколи та таборування для юнацтва. Завдання просте – допомагати та організовувати заняття з фізичної підготовки, ділитися методичним досвідом. Як писав свого часу великий Кобзар: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».
Тут методика «рівняйсь-струнко» не працює
Вигоди для майбутніх офіцерів ССО очевидні: за нетривалий час маєш прокачати скіли спілкування, швидкого входження в колектив, адаптації та організації абсолютно сирої, максималістської та різнорідної спільноти й націлити їх на виконання спільного завдання. Це не дорослі, не солдати – тут методика «рівняйсь-струнко – до виконання приступити» не працює. Швидше навпаки – «дуболомство» викличе спротив і відторгнення. А от філігранний психологічний підхід – інша річ. І якщо курсант упорається із завданням у такому непростому середовищі, в майбутньому йому не становитиме проблеми організувати тімбілдинг для дорослішого колективу.
– Ще з першого курсу спостерігав, як старші колеги по факультету їздили сюди. Поверталися вмотивованими. З купою позитивних емоцій і вражень. І я теж захотів з’їздити, – розповідає курсант-інструктор Святослав. – Провчившись три курси, я методично доріс до інструктора з фізпідготовки та рукопашного бою. Що знаю та вмію сам, те із задоволенням передаю дітям. До того ж бачу, що мої зусилля лягають на вдячний ґрунт. Навіть ті, хто ніколи не проходив вишколи, прагнуть чогось навчитись. І це стимулює.
«Я і наставник, і друг, а деколи і старший брат»
Спецпризначенець-третьокурсник наголошує, що діти – це досить специфічна аудиторія.
– На заняттях я для них ментор і наставник, чиє слово – закон! Поза строєм я друг. А якщо бачу, що хтось комплексує чи має потребу виговоритись – то ще й старший брат, – говорить Святослав. – Після повернення до академії, однозначно писатиму звіт для командування. Вкажу, що такого роду практика дуже допомагає курсанту. Це розвиває педагогічні навички, зовсім по-новому дивишся на психологію колективу. Та і як інструктор з фізо і рукопашки викладаєшся на всі сто. Бо діти халтури не пробачать!
На жаль, не можемо детальніше розповісти про хлопця. Занадто специфічний його очікує рід діяльності у війську. Можемо лише сказати, що Святослав – син військового, випускник одного з українських військових ліцеїв. Учасники таборування про нього кажуть просто: «Він крутий!» І додають: «А ще він дуже кльовий!» Якщо перекладати з підліткової на дорослу мову, це означає найвищий ступінь схвалення! Оцінка «відмінно» теоретичній та практичній підготовці майбутнього офіцера.
…Заняття з рукопашного бою завершується. З майданчика всі таборовики йдуть на обід. Святослав сідає на травичку, щоб перевести подих. Але відпочити на самоті не виходить – до нього підходить найменша учасниця вишколу – дев’ятирічна одеситка Катерина. Вона дуже скромна, тиха, гарно малює та намагається складати вірші. Через вік у неї небагато співрозмовників. Тому прийшла похвалитися новими малюнками в альбомі та прочитати вірш саме Святославу. Той не відсторонюється. Навпаки просить переглянути дитячі доробки, розпитує, що означає та чи інша картинка. Уважно слухає розповідь. Хвалить найвдаліші, на його переконання, малюнки. Дівча тішиться і радіє. Дитяча довіра та приязнь – великий здобуток!
«Розминка» у 10 кілометрів
Під вечір, коли всі таборовики вмиті, нагодовані та готуються до сну, Святослав йде на вечірнє тренування. Вбраний по-бойовому: у плитоносці та з РПС. Взяв масо-габаритну модель автомата Калашникова й заходився відпрацьовувати швидке перезаряджання. Пояснює – скоро дуже серйозні змагання серед спецпризначенців. Планує брати участь і не має права втрачати рефлекси. Тому кожна вільна хвилина – на їхнє підтримання.
Наступний день – неділя. Всі учасники вишколу отримують можливість поспати на годину довше. До того ж пройшов дощ, тому ранкова руханка перенесена на пізніший час. Але не для Святослава, який прокидається раніше на дві години та прямує на пробіжку. П’ять кілометрів в один бік і п’ять назад. Планує до загального підйому повернутися і вивести підопічних на ранкову фізичну зарядку. Свій же забіг жартома називає «розминкою».
Ранковий туман осідає легким дощиком. Краплі шелестять листям і травою, перетворюючи гірський ґрунт на слизьке, непевне для ходіння місиво. Проте Святослава це не зупиняє. Від садиби, де таборують учасники вишколу, він переходить на легкий пружний біг і за декілька секунд зникає за поворотом стежини. Сильний, упевнений, тактовний. Хороший приклад для хлопців та дівчат, яким пощастило мати такого друга та наставника.
Фото та відео автора
