Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
– З появою у нашому підрозділі військового психолога ми стали дивитись на життя дещо інакше, – розповіли мені бійці окремої бригади морської піхоти, що нині тут, на передовій. Я вирішила поспілкуватись з «лікарем» їхніх душ – бойовим молодим офіцером, до якого наче на сповідь, йдуть зі своїми проблемами військові.
…Родом хлопець з Вінниччини. На першій лінії не вперше. Це його друга ротація. Вперше в районі бойових дій побував у 2014 році — проходив службу старшим стрільцем. Згодом вирішив вступити до вишу. Торік отримав диплом військового психолога. Після інституту мав всього кілька днів на відпочинок, і – одразу ж на війну.
Офіцер каже, що бійці охоче діляться з ним своїми проблемами.
-Агресія, зміна поведінки, депресія, нервові зриви. Все це тут є. Дехто говорить про смерть надто спокійно. Хтось замикається в собі. Головне в таких ситуаціях — не мовчати, проговорювати проблеми. Разом із командирами відстежуємо поведінку особового складу. Тестуємо, вирішуємо, де краще бути кожному в той чи інший момент. Знімаємо з позиції, якщо ситуація надто важка. Але в будь-якому разі, підтримуємо, — каже офіцер.
– Ніколи не забуду одного з перших бійців, який звернувся до мене по допомогу. Він прибіг до мого намету в розпачі. Казав, що жити не може більше так. Втомився від війни, був у відчаї, психологічно виснажений. Ми поговорили з годинку, наче друзі. Про все… Я побачив, що він був зовсім не готовий психологічно до виконання поставлених йому завдань. Тому порадив командиру перевести його на іншу ділянку. Цікаво, що в тій самій небезпечній зоні, але в іншій ролі, він почав сприймати війну інакше. Покращився настрій, почав жартувати. Від учорашньої невпевненості в нього не залишилось і сліду. Це була моя перша професійна перемога….
Проте не тільки втома й емоційна виснаженість ведуть до психолога. На превеликий жаль, найчастіше звертаються по допомогу воїни, коли в них виникають проблеми в стосунках у родинах.
-У країні — війна, зрозуміло, що для багатьох бійців нині тут на першому місці – виконання бойових завдань. Ротації за ротаціями. Тому, на жаль, маємо сумну статистику — у багатьох руйнуються сім’ї . Поки хлопці боронять мир, для декотрих дружин довготривала розлука стає справжнім випробуванням, яке не всі витримують психологічно, — говорить психолог.
Офіцер каже, що багатьом дуже потрібна психологічна реабілітація і після ротацій. Як такої карантинної зони після перебування тут – на нулях – на жаль, немає, хоча вона дуже потрібна.
-Один фахівець не може впоратись з такою кількістю особового складу. Після виходу з сектору бажано, щоб група психологів проводила моніторинг тих, хто потребує першочергової допомоги. Зрозуміло, що всім водночас надати психологічну підтримку неможливо, проте направляти на реабілітацію після ротацій тих, хто реально цього потребує, — дуже необхідно, — говорить офіцер.
Після ротації в його планах — знов навчання. Адже теорія, якої навчали у виші, і практика на передовій — різняться.
На вже традиційне запитання, про що мріє офіцер, який наразі на фронті, він відповів: «Про мир звісно. Дуже хочу бути зі своєю родиною й бачити щодня, як росте моя донечка…»
