Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Через гібридний характер сучасної війни ми не повинні забувати про її ідеологічну складову. Не менш важливими кроками, ніж упровадження натовських стандартів, отримання нових зразків техніки та озброєння, є духовний розвиток нашого війська. Від того, наскільки українське суспільство буде консолідованим із власною армією в боротьбі проти ворога, наскільки військові знатимуть і шануватимуть свою історію та матимуть власні традиції, залежить наша перемога. У боях за Україну в кожному роді військ народились нові свята, традиції та символіка, вже не наповнені радянською спадщиною. Сьогодні АрміяInform розповість про зміни в Десантно-штурмових військах Збройних Сил України.
Сучасна історія нашої армії наповнена національною ідентичністю
2017 рік став переламним в історії десантників, адже саме тоді відбулися істотні зміни в зовнішньому вигляді військових, у призначенні та завданнях цього роду військ, а також в осмисленні певних уроків війни.
21 листопада 2017-го на врочистій церемонії в Києві десантники змінили назву роду військ, берети й інші знаки розрізнення на нові. У складі Збройних Сил України цей рід військ спочатку носив назву «аеромобільні війська», потім – «високомобільні десантні війська», нині – Десантно-штурмові війська (ДШВ).
Дата 21 листопада стала Днем Десантно-штурмових військ. Цього дня народився архангел Михаїл – покровитель воїнів, лицарів і парашутистів. На іконах його зображують у військовому вбранні, з мечем або списом, що вражає дракона. Згідно з біблейськими писаннями, це єдиний ангел, який зміг протистояти Люциферу і скинути його з Небес.
Також на зміну радянському блакитному берету прийшов маруновий (темно-бордовий). Саме такий для ідентифікації своїх десантників використовують у 59 країнах світу, 19 серед яких є членами НАТО. Колір запеклої крові, знак із куполом парашута, крилами та вогненним мечем архангела Михаїла – невипадкові атрибути нового покоління десантників. У 2014-му разом зі спецпризначенцями десантники першими піднялися для відсічі агресії Росії проти України. За роки російсько-української війни вони втратили понад пів тисячі своїх воїнів. А в липні-серпні 2014 року здійснили найдовший у новітній військовій історії рейд ворожими тилами.
Усі ці зміни – нелегкі, адже урочистостям передувала тривала робота групи волонтерів-розробників нової символіки ДШВ на чолі з Віталієм Гайдукевичем. Спочатку заплановані майбутні ідеї, м’яко кажучи, негативно сприйняли у військах. Проте, вже зовсім згодом, опитування особового складу військових частин ДШВ показали: 60% особового складу підтримали впровадження нової назви й марунового берета. За опитуваннями 2020 року, відсоток тих військових, які «за», сягає 90%.
Також ще одним важливим питанням, яке необхідно було вирішити, залишалась дата 2 серпня.
«Ми розуміли, що буде дуже важко заборонити військовослужбовцям, які служили в часи, коли був голубий берет, відзначати 2 серпня. Саме тому командувач ДШВ зібрав усіх командирів бригад – і на нараді було ухвалено рішення зробити 2 серпня Днем вшанування загиблих десантників. Це була перша серйозна традиція, яку ми змінили. Тож тепер, незалежно від того, якого кольору в тебе берет, 2 серпня всі військовослужбовці збираються на військових кладовищах з однією метою – вшанувати пам’ять загиблих десантників. За останні два роки ця традиція не просто прижилася, а стала обов’язковим заходом для кожного десантника. Вона демонструє єдність військовослужбовців, які не відмовляються від свого минулого, а рухаються далі, беручи приклад з армій провідних країн світу, – зазначає начальник управління МПЗ Командування ДШВ полковник Олександр Пухальський.
Клятва десантника і вручення марунового берета
Окрім військової присяги, десантники мають і свою клятву. «…Я завжди ставлю на перше місце виконання бойового завдання. Я ніколи не прийму поразки. Я ніколи не спасую перед труднощами. Я ніколи не залишу в небезпеці бойового товариша…» – це лиш уривок з тексту клятви військовослужбовця ДШВ. Та для того, щоб урочисто промовити ці слова, а також отримати маруновий берет, спочатку необхідно пройти загальновійськову підготовку, яка передбачає подолання смуги перешкод, вогневої смуги і виконання стрибка. Коли військовий успішно справляється з переліченим, його допускають до складання присяги і клятви десантника. Цього дня він має право зняти кепку і одягнути маруновий берет.
Перший крок у небо
Більшість негласних традицій десантників пов’язані зі складанням парашута та першим стрибком. Від того, наскільки військовослужбовець ДШВ підготовлений, вміє вдало приземлитися, залежить подальше виконання завдання. Саме тому десантники самостійно збирають парашутну систему, щоб забезпечити впевненість і повну безпеку під час стрибка.
Донині збереглась і традиція, що стосується завершення дебютного стрибка. Після його здійснення військовослужбовець приймає положення для десантування, групується, робить відрахунок часу «501, 502, 503», а вже більш досвідчені парашутисти основним парашутом у сумці, скажімо так, «підштовхують до стрибка легким ударом по п’ятій точці». Це такий психологічний момент, що допомагає краще запам’ятати свій перший стрибок і зняти стрес після польоту.
Водночас існує і низка «диких забобонів». Вони стосуються більше військових, які вірять у різні прикмети. Наприклад, відомо, що перед стрибками деякі десантники не голяться й не вдягають свіжу білизну. Як ти вчора складав парашут – так і маєш піти на стрибок. Або ще, коли стрибаєш з парашутом, то не можна збирати квіти на тому полі, на якому відбуваються стрибки. Зазвичай цим «страждають» жінки-військовослужбовці. Також десантники ніколи не одягають нічого нового на бойовий вихід. А ще мають улюблені шолом та бронежилет.
Душа десантника не в тільнику і не в кольорі берета
Як кажуть військові, десантник – це стан душі, і неважливо, коли і де хто служив, якого кольору берет одягав. Якщо у твоєму серці живе відвага, рішучість, потяг бути завжди першим там, де найважче, ти – десантник. Бо справжній український воїн-десантник саме такий – незламний духом, професійний, приклад честі для кожного українця.
Російсько-українська війна відкинула багато радянських елементів. Нині наказ Міністра оборони України № 606 не передбачає такого елементу форми одягу, як смугастий «тільник» чи «фуфайка». Вони лишились виключно у моряків і морської піхоти. Потрібно розуміти: такі зміни обумовлені тим, що блакитний берет і тільник на передовій – одразу привертає увагу ворога. Це насамперед безпека. Але не менш важливе значення має й усвідомлення того, що блакитні берети й тільники – це один з інструментів нав’язування фейкового братерства, теми спільного бойового минулого з агресором. Зустріч із псковськими десантники на українській землі, які ведуть вогонь по твоїх побратимах, у таких же тільняшках, – була складним психологічним моментом і уроком на війні. Мабуть, у кожного присутнього тоді українського десантника щось усередині надламалось і обірвалось.
У сучасній історії Збройних Сил України немає жодної сторінки, де б не йшлося про воїнів-десантників та їхні подвиги. Ця війна, безсумнівно, народила нове українське військо, що має власні бойові традиції, які розвиваються й надалі та мають потужне підґрунтя, наповнене національною ідентичністю.
