Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
У вівторок, 14 липня, на майдані Незалежності, біля Стели, о 8:00 відбудеться прощання із загиблим командиром взводу 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Тарасом Матвіївим. Про це повідомляє волонтер Мирослав Гай.
Увечері цього ж дня прощання відбудеться в гарнізонному храмі святих Петра і Павла у Львові. 15 липня в останню путь проведуть військового в рідному місті Жидачів на Львівщині.
Про болісну втрату вірного побратима кореспонденту АрміяInform розповіли бійці бригади.
– З Тарасом познайомилися на курсах лідерства офіцерського складу в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного. Одразу зрозумів, що він дійсно Патріот, з великої літери. Тарас не боявся висловити своєї позиції… Потім разом несли службу. Його поважали не лише як офіцера, а й як людину, – поділився спогадом командир роти окремої механізованої бригади імені короля Данила молодший лейтенант Антонюк.
Як журналіст Тарас Матвіїв відкрито висловлював свою громадянську позицію.
«Моя мрія – загинути як Прабатьки. У полі, над головою – блакить, в ногах – чорнозем. У руках – зброя, в душі – полегкість»
– Працювали разом на каналі ТВі – єдиному в ті часи опозиційному до влади Януковича телевізійному каналі. Зовсім молодий, недосвідчений – постійно «отримував на горіхи» від головного редактора, – згадав журналіст телеканалу «Настоящее Время» (проєкт Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода) Володимир Рунець.
– Тарас умів піклуватися. На Майдані відводив мене до найбезпечнішого намету. І був чесним. Якщо пообіцяв, що приїде на день народження – приїздив. Умів поважати й підтримати. Був тим, із ким добре мовчати і говорити. Говорити про все на світі: вино, американське кіно 60-х, філософію Сенеки… Він був інтелектуалом. Добрим і щедрим. Безвідмовним. Коли я попросила його, як депутата районної ради, допомогти з подарунками дітям на Миколая – він просто дав свої кошти… Ніколи ні на що й ні на кого не скаржився. Просто брав і робив так, як вважав за потрібне. І робив добре. Робив добро. Умів дивувати й робити сюрпризи. У мене на шиї – золотий хрестик, який він подарував. Відтепер це мій талісман і оберіг. А в небі з’явився ще один янгол-охоронець, який любить і завжди поруч, – розповіла подруга загиблого Людмила Підкуймуха.
На початку війни Тарас Матвіїв написав на своїй сторінці у Facebook: «Моя мрія – загинути як Прабатьки. У полі, над головою – блакить, в ногах – чорнозем. У руках – зброя, в душі – полегкість».
13 липня Указом Президента України Володимира Зеленського молодшому лейтенанту Тарасу Матвіїву присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Нагадаємо, 10 липня командир взводу Тарас Матвіїв під час ворожого мінометного обстрілу виніс із палаючого бліндажа двох поранених підлеглих і врятував їм життя, але загинув сам.
Анна Гудзь
