Пошкодження можуть ускладнити переробку, зберігання й відвантаження нафти. У ніч на 11 листопада Сили оборони України завдали удару по одному…
Уже майже рік у авіаційній бригаді тактичної авіації повітряного командування «Центр», що на Полтавщині, служить молоде подружжя лейтенантів Назара та Вікторії Куксових.
Він – командир радіовзводу, вона – начальник підрозділу радіотехнічної системи ближньої навігації. Обидвоє – минулорічні випускники Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Та попри невеликий термін офіцерської служби, за словами командування частини, вони достатньо упевнено оволодівають секретами професії. А умінням налагодити сімейний побут і створити вдома атмосферу затишку та гармонії молодята без перебільшення дають фору й досвідченим подружнім парам гарнізону.
Навіть з першого погляду вони просто не можуть не викликати до себе почуття щирої симпатії й захоплення. Портрет подружжя органічно доповнює комунікабельність і щирість у спілкуванні, непоказна закоханість один до одного, до професії й улюбленого хобі, що стало частиною життя, – спорту.
Коли сила кохання прямо пропорційна пристрасті
до марафонського бігу
Як не дивно, але для мене першим пазлом сімейного портрета Куксових став спогад Вікторії про найнезабутнішу сторінку їхнього життя – весілля.
– Це було неперевершено, – згадує дівчина. Та казкова атмосфера свята, пісні, музика, поздоровлення, жарти, коло близьких друзів і рідних стали для нас справжнім джерелом позитиву й енергетики. Таке запам’ятовується на усе життя.
Але незвичним для молодят видався саме наступний день. Адже вони, згідно з попередньо поданої заявки, обоє взяли участь у щорічному напівмарафоні, що відбувся 24 березня 2019 року в Харкові.
– Не часто побачиш серед забігу спортсменку з весільною зачіскою, у яскравому макіяжі та з партнером, який за певних причин відпочив перед забігом ледь більше двох годин, – жартома продовжує Вікторія. – Ще й після вишуканого смачного застілля, а особливо весільного торту. Однак ми були заряджені лише на перемогу і гідно пройшли це випробування. Недарма відзнака за участь у цьому забігу є однією з окрас сімейної колекції спортивних досягнень.
Із контрактників – у курсанти
Так, саме спорт став однією з головних причин, що наблизив тоді ще курсантів-кожедубівців Назара та Вікторію один до одного. Наблизив, відкрив і перевірив на витривалість їхні серця і почуття.
– Хоча ми вчились на одному факультеті, наші відносини перші два роки носили суто товариський характер, – розповідає Назар. – На курсі ми – старші за віком: у мене за плечима була строкова й контрактна служба, Вікторія теж вступила до університету з лав контрактників. Серед спільних тем спілкування, окрім спорту, нас, мабуть, незримо поєднали спогади про Крим, де до 2014 року ми проходили військову службу в частинах Повітряних Сил. (Тут Назар витримав невелику паузу, його очі сповнились сумом та жалем, а Вікторія, наче спіймавши хвилю чоловіка, міцно стиснула руку коханого. – Авт.).
Потім – подальша служба на «материку», вступ до військового вишу, аж ніяк не буденне курсантське життя, адже, окрім навчання, тричі на тиждень Віка та Назар у посиленому режимі «шліфували» марафонську майстерність.
Один мотиватор на двох
– Уже на третій рік нашого знайомства я почала розуміти, що Назар не просто мій одногрупник і товариш по службі, – ділиться спогадами Вікторія. – Підготовка та участь у змаганнях дедалі більше відкривали нові й нові сторінки наших характерів, поглядів на життя, вподобань. Ми визначили для себе високу планку досягнень, яка полягала не тільки в отриманні офіцерського звання і можливості кар’єрного зросту. Для нас марафонський біг став тим мотиватором, який не дозволяє дати слабину і пливти за течією в будь-яких життєвих обставинах. Тому і вирішили бути завжди разом: і в службі, і в спорті, – додала Вікторія.
Кожен день служби – такий однаковий
і такий несхожий на інший
За лаштунками нашого спілкування я зрозумів: для Назара і Вікторії їхній медовий місяць триває і нині. І не тільки з огляду на взаємні почуття. Суворі умови служби, щільний графік льотних змін у авіаційні бригаді, несення бойового чергування певним чином накладають відбиток на їхній сімейний побут. Молодята винаймають житло неподалік місця служби. Але незмінними залишаються їхня впевненість один в одному й бажання якнайдовше відкривати книгу кохання усе з нової та нової сторінки.
– У цьому немає нічого дивного, – зауважує Назар. Часто буває так, що ми бачимось лише короткі хвилини на аеродромі або під час обідньої перерви. Іноді жартуємо, що коли опиняємось водночас вдома, це схоже на побачення, тим більше, коли є привід здивувати один одного приємним сюрпризом. Зокрема, я удосконалюю кухарські здібності, Вікторія у вільний час зі смаком облаштовує наше помешкання. Приміром, коли робили ремонт квартири, вона, знаючи про мою закоханість в авіацію, придбала шпалери саме відповідної тематики. Не забуваємо і про тренування та участь у змаганнях. І приємно, що це знаходить повну підтримку з боку командування частини.
Вікторія – переможниця стереотипів
– Кому тепер легко? – запитанням на запитання про складність служби відповідає Вікторія. – Тут справа не в тому, що ти чекаєш від служби, а що ти можеш дати від себе. Справжній командир не той, хто лише наказує, а той, хто вміє організувати підлеглих і взяти відповідальність за точне й якісне виконання поставлених завдань. Ти в підрозділі, як на долоні, й авторитет залежить лише від тебе.
До слова, лейтенант Вікторія Куксова стала однією з небагатьох жінок-військовослужбовців частини, які командують підрозділами забезпечення. І саме завдяки наполегливості, терпінню, високому рівню фахової підготовки та вимогливості вона зуміла зламати стереотипи деяких колег щодо місця жіночої статі у війську.
І досвід – син важких помилок, і геній – парадоксів друг
Улітку 2019 року вони стояли в урочистому строю випускників Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба і з хвилюванням споглядали, як троє їхніх товаришів освідчувались у коханні обраним дівчатам під оплески і теплі посмішки багатотисячного люду. Квіти, вітання командирів та подарункові сертифікати новоствореним молодим сім’ям від очільника оборонного відомства, щасливі обличчя молодят у ті хвилини викликали незабутню гаму почуттів у Вікторії й Назара. У подружжя Куксових перед ними була перевага – хоч і невеликий, але реальний сімейний досвід. Той сталий фундамент, на якому будується міцна та надійна сімейна фортеця.
Беззаперечно, ніхто не застрахований від помилок і негараздів. Сірі хмари непорозумінь та блискавки емоцій не оминають жодну сім’ю. Але от у чому в цьому випадку пушкінський вислів про парадокс геніальності має сенс – Назар і Вікторія живуть сьогодні днем завтрашнім, спираючись на досвід вчорашнього. З однаковим задоволенням та надією йдуть на службу, і з однаковим натхненням та бажанням поспішають після неї до свого поки тимчасового, але такого бажаного й рідного сімейного вогнища.
Фото з сімейного архіву Назара та Вікторії Куксових
