Якщо раніше росіяни покірно терпіли всі негаразди, пов’язані з розв’язаною ними ж війною проти України, та будь-які знущання з боку…
На Харківщині під час шикування військовослужбовців окремої механізованої бригади імені отамана Івана Сірка воїну розвідувального підрозділу Олегові вручено відзнаку Православної церкви України – медаль «За жертовність і любов до України».
Цю нагороду він отримав за клопотанням військового капелана як людина, що готова до кінця захищати Український народ.
– Велика честь для мене мати цю відзнаку. Хоч у мене вже є бойові нагороди, але бути нагородженим від української церкви дуже приємно. П’ять років тому я прийшов до бригади не заради нагород. Просто хочу чимшвидше очистити рідну землю від всілякого проросійського «непотребу», який намагається окупувати наші території, – каже військовослужбовець…
Олег у 2015 році залишив прибутковий бізнес на дружину й дітей і добровільно доєднався до лав воїнів механізованої бригади.
– Я не зміг спокійно жити на мирній території й виховувати дітей, коли на Донбасі майже щодня гинули такі ж, як я, українці. От і вирішив зробити те, що підказувало серце патріота. Відтоді я так само рвуся в бій, – розповів він.
До речі, у будь-якому колективі є такі люди, яких вважають основою, стрижнем. У розвідувальному підрозділі цієї бригади Олег саме такий…
Бойові побратими називають його справжнім профі, розвідником від Бога та старшим наставником для новобранців. Кажуть, він саме з тих бійців, які не звикли зупинятися і стояти на місці, постійно вдосконалюються, працюють на результат.
Зовні дуже стриманий та спокійний, Олег у бою чи під час завдання просто горить своєю роботою. Хоча, як каже сам розвідник, бувають моменти, коли хочеться повернутись до сім’ї, але не для того, щоб відпочити, а щоб вирішити важливі справи.
– Бізнес, який лишив на дружину, потрохи «загинається». Причина цього – карантин та ще низка об’єктивних обставин, – ділиться армієць. – Будинок, який остаточно не добудував, вже потребує ремонту. Діти підростають і для їхнього виховання потрібна батьківська рука, а дружині – підтримка. Інколи думаю: «Все, досить. Час зупинитись…» Проте минає кілька хвилин, і розумію, що не зможу. Армія не відпускає, тож незабаром – обмежусь відпусткою, і вперед – далі служити заради перемоги.
