Саме такою можливістю скористалася військовослужбовиця 152-ї окремої єгерської бригади з позивним «Ніка». Про свій військовий шлях та повернення до війська вона розповіла кореспонденту АрміяInform. Бажання…
На Харківщині під час шикування військовослужбовців окремої механізованої бригади імені отамана Івана Сірка воїну розвідувального підрозділу Олегові вручено відзнаку Православної церкви України – медаль «За жертовність і любов до України».
Цю нагороду він отримав за клопотанням військового капелана як людина, що готова до кінця захищати Український народ.
– Велика честь для мене мати цю відзнаку. Хоч у мене вже є бойові нагороди, але бути нагородженим від української церкви дуже приємно. П’ять років тому я прийшов до бригади не заради нагород. Просто хочу чимшвидше очистити рідну землю від всілякого проросійського «непотребу», який намагається окупувати наші території, – каже військовослужбовець…
Олег у 2015 році залишив прибутковий бізнес на дружину й дітей і добровільно доєднався до лав воїнів механізованої бригади.
– Я не зміг спокійно жити на мирній території й виховувати дітей, коли на Донбасі майже щодня гинули такі ж, як я, українці. От і вирішив зробити те, що підказувало серце патріота. Відтоді я так само рвуся в бій, – розповів він.
До речі, у будь-якому колективі є такі люди, яких вважають основою, стрижнем. У розвідувальному підрозділі цієї бригади Олег саме такий…
Бойові побратими називають його справжнім профі, розвідником від Бога та старшим наставником для новобранців. Кажуть, він саме з тих бійців, які не звикли зупинятися і стояти на місці, постійно вдосконалюються, працюють на результат.
Зовні дуже стриманий та спокійний, Олег у бою чи під час завдання просто горить своєю роботою. Хоча, як каже сам розвідник, бувають моменти, коли хочеться повернутись до сім’ї, але не для того, щоб відпочити, а щоб вирішити важливі справи.
– Бізнес, який лишив на дружину, потрохи «загинається». Причина цього – карантин та ще низка об’єктивних обставин, – ділиться армієць. – Будинок, який остаточно не добудував, вже потребує ремонту. Діти підростають і для їхнього виховання потрібна батьківська рука, а дружині – підтримка. Інколи думаю: «Все, досить. Час зупинитись…» Проте минає кілька хвилин, і розумію, що не зможу. Армія не відпускає, тож незабаром – обмежусь відпусткою, і вперед – далі служити заради перемоги.
