Одним із напрямів його діяльності є забезпечення харчування для військовослужбовців. Також у сфері його відповідальності — речове забезпечення в нашій армії. Що вже зроблено за цей період…
Народився майбутній головнокомандувач Української Повстанської Армії 30 червня 1907 року у Львові. Після закінчення академічної гімназії вступає до одного з польських вишів, а за рік продовжує навчання у Львівському політехнічному інституті. Студентом вступає до лав Української Військової Організації (УВО). У 1930-му стає одним з керівників саботажної акції проти поляків у відповідь на їхню колоніальну політику щодо західноукраїнських земель. Але бажаних результатів вона так і не принесла…
У 1934 році, після убивства міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького, який вирізнявся нелюдським ставленням до етнічних українців, заарештований і поміщений до буцегарні, хоча прямих доказів у вбивстві не було. Через 3 роки його амністували. У 1938-му, нелегально потрапивши до Карпатської України, допомагає створювати власне військо. 1941-го стає крайовим провідником ОУН на західноукраїнських землях, що увійшли до німецького генерал-губернаторства. З червня 1941 року – заступник комбата «Нахтігаль», що увійшов разом з німцями до Львова 28 червня…
Лише дивом уникнув німецького арешту
Цей день став початком фальсифікації біографії Шухевича радянською історіографією впродовж десятиліть. Саме від цієї дати відштовхуються й сьогоднішні деякі російські історики, кремлівські пропагандисти, видаючи пана Романа за посібника нацистів, злісного ворога євреїв, мовляв, тільки-но вступивши до міста, цей підрозділ залив його вулиці єврейською кров’ю. Та чи так це було насправді?
– Ні, не так, – переконаний Руслан Забілий, який десятиліття вивчає історію ОУН-УПА та її командира. – Росіяни вдаються до грубих фальсифікацій, маніпуляцій, створюючи з Шухевича образ ворога всього людства. Так, єврейські погроми у місті були, але спалахнули вони стихійно, а не за наказом Шухевича. Та й чи міг він віддати такий наказ, будучи лише заступником командира «Нахтігалю»? А ось проголошення незалежної Української держави, яке відбулося 29 червня, цей підрозділ дійсно забезпечував. Буквально за кілька днів усю верхівку ОУН, яка доклала до цієї події руки, заарештували. А батальйон німці перекидають до Білорусі. Росіяни кажуть, що «солов’ї» – так перекладається з німецької його назва – «успішно знищували там партизанів, за що майже весь особовий склад отримав особисто з рук Гіммлера залізні хрести».
Кожен, хто бодай хоч трохи цікавиться історією Другої світової, націоналістичним українським рухом, може лише усміхнутись, почувши таку нісенітницю. Адже одразу після прибуття до Білорусі він охороняв тилові комунікації німецької армії. Впродовж якихось двох місяців. А у вересні батальйон роззброїли. За особистим наказом рейхсфюрера СС Гіммлера, який вважав, що «ці люди можуть з часом повернути зброю проти Третього рейху». А коли так, то як міг головний есесівець Німеччини нагороджувати вояків? Це – по-перше. А по-друге, влітку 1941-го на білоруській землі практично ще не було партизанів. Тож, якщо навіть не вірити в те, що вояки охороняли тилові об’єкти, то як вони могли проливати кров братів-білорусів?
А ще Шухевичу деякі історики, насамперед сусідньої країни, «шиють» справу про нищення його батальйоном творчої інтелігенції міста Лева. Тим, хто в це вірить, порадив би ознайомитись з результатами Надзвичайної державної комісії, що розслідувала після звільнення міста злочини нацистів, скоєних у Львові. А там чорним по білому написано: творчу інтелігенцію винищувало німецьке гестапо. І саме ці висновки оголошені генпрокурором Романом Руденком на Нюрнберзькому процесі! Причетність до цих злодіянь «Нахтігалю» – ані слова. До речі, полишаючи у червні 1941-го Львів, чекісти розстріляли тисячі «ворогів народу», що перебували в тюрмах НКВС, зокрема дітей. Саме від їхніх рук загинув тоді і брат Шухевича – Юрій.
У 1943-му Шухевич, який дивом уникнув арешту під час розформування батальйону, прибуває у рідне місто й організовує конференцію ОУН (б), на якій ухвалено рішення про активізацію боротьби з окупантами: за кілька років він переконується, що Гітлеру вільна Україна не потрібна. В українцях він бачить лише васалів, які гаруватимуть на «велику Німеччину». Люди з його найближчого оточення згадували, що досить болісно він сприймав ті безчинства щодо мирного населення, вважаючи, що «прийде час і німці платитимуть за них власною кров’ю». Такий час, як всі ми знаємо, настав у травні 1945-го, коли над рейхстагом замайорів червоний прапор, а наші бійці отримали змогу сповна поквитатись…
У серпні 1943-го на окупованій території розповсюджувалися листівки з досить промовистою назвою «Чого хоче Українська Повстанська Армія?». В них наголошувалося, що її мета – щоб кожна нація жила вільним життям у власній самостійній державі, що «УПА проти імперіалістів імперій, бо в них один панівний народ поневолює інші народи. Саме тому УПА бореться проти СРСР і Німеччини». Наприкінці того ж 1943 року Шухевич створює Головне командування УПА, а у січні 1944-го на засіданні Проводу ОУН йому присвоюють військове звання «полковник». Створюють три Крайові військові штаби: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь.
І нині можна почути про нетерпимість Шухевича до представників інших націй. З цього приводу існує дуже багато документальних підтверджень, що це не так. Та не будемо розлого викладати аргументи й факти, які спростовують ці нісенітниці, а скажімо лише, що в Армії Шухевича поруч з українцями воювали вірмени, грузини, тати, азербайджанці й навіть євреї.
«Не треба проливати українську кров…»
Чи співпрацював Роман Шухевич з німцями? Зважаючи на те, що служив у «Нахтігалі», який охороняв гітлерівські об’єкти, то виходить, що так. Окремі повстанці зізнавались, що їхні командири інколи намагалися отримати від німців зброю, медикаменти, обіцяючи «вогнем і мечем зустрічати Червону армію, що наступала». Але діяли часто за відомим принципом «слово дав – слово забрав». Хоча сутички з її підрозділами й були, але водночас відомі факти, коли бандерівці домовлялися навіть з радянськими партизанами, щоб уникати збройних сутичок.
Микола Лебедь, який очолював службу безпеки УПА, згадував:
«Роман часто наголошував: радянські партизани воюють за радянську імперію, в якій ми себе не бачимо, але треба уникати серйозних сутичок. Там здебільшого теж українці й непотрібно нам проливати українську кров.
Звісно, Роман Шухевич за тих умов, у яких і він опинився, і вся УПА, не міг апріорі залишатись «білим і пухнастим».
Я кілька разів особисто зустрічався з Юрієм Шухевичем – його сином і людиною надзвичайно трагічної долі. Не розповідатиму про всі його митарства – це тема окремої розмови, а скажу лише, що він у радянських таборах провів майже 40 років життя, де й осліп!.. Він не воював у складі УПА, але для радянських каральних органів було достатнього того, що він – син Романа Шухевича. Юрій Романович на моє пряме запитання, чи була на руках вояків УПА кров ні в чому невинних людей, відверто відповів.
– На жаль, так. Адже в ній були різні люди й були серед них і такі, хто, маючи на руках зброю, використовував її і проти мирного населення. Наприклад, з тими, з ким щось не поділили у довоєнному житті, зводили давні рахунки. Але повірити в те, що вся історія УПА – це історія нищення своїх же співвітчизників, як стверджують деякі російські історики, не кажучи вже про прокремлівських політиків і пропагандистів, може лише психічно хвора людина.
Щодо співпраці Шухевича та УПА з гітлерівцями. А хіба Сталін і його оточення не співпрацювали з гітлерівською Німеччиною, поставляючи їй стратегічну сировину, навчаючи майбутніх льотчиків «Люфтвафе», які згодом скидатимуть на голови радянських громадян бомби? Хіба РСЧА не проводила з вермахтом спільних навчань? Дійсно, голосніше всіх «тримай злодія» кричить сам злодій. У цьому випадку – росіяни.
Натомість мовчать, як у рот води набравши, про неодноразові наміри нацистів арештувати Шухевича, як це вони зробили зі Степаном Бандерою та кількома найближчими однодумцями, протримавши їх у концтаборі аж до 1945 року. Наприклад, у березні 1944-го німецькі спецслужби провели у Львові масштабну операцію з арешту головнокомандувача УПА. Про серйозність намірів гітлерівців говорить той факт, що керував нею особисто шеф гестапо Генріх Мюллер. Якби не попередження повстанської розвідки, то Шухевича спіткала б доля Бандери, якщо не гірша…
Роман Шухевич був напрочуд безстрашним. Наприклад, він міг серед білого дня проходжуватись Львовом, коли він кишів гітлерівцями, і тоді, коли місто перебувало під контролем радянської влади й теж кишіло чекістами та їхніми агентами. Переодягнувшись в однострій радянського офіцера, він відвідував хворого батька в лікарні, а у 1948-1949 роках лікувався в Одеському санаторії! Правда, з собою завжди мав ампулу з отрутою…
З відновленням у Західній Україні радянської влади НКВС взявся за її ворогів: були заарештовані й відправлені в табори тисячі галичан, які вирізнялися національною свідомістю. Подібна доля, звісно, не оминула й родину головнокомандувача УПА, який виявився чекістам «не по зубах». Уже в 1945-му заарештували його дружину Наталю, матір, батька, сестру, сина Юрка й доньку Марію. Всіх вислали, а дітей віддали до будинку для сиріт.
Загибель Головнокомандувача УПА
Навесні 1950-го Роман Шухевич перебував у селі Білогорощі, Львівська область, на підпільній квартирі.
Зранку 5 березня чекісти за підтримки кількох сотень бійців оточили будинок, де переховувався Головнокомандувач. Двері непроханим гостям відчинила Галина Дідик – зв’язкова Шухевича. Розраховуючи на те, що поки її допитуватимуть, він встигне непоміченим вислизнути з пастки. Її вивели на другий поверх і почали допитувати. Жінка голосно заперечувала, що немає нікого, сподіваючись, що Головнокомандувач здогадається, хто прийшов. Він і догадався, сховавшись в одній з кімнат. Та швидко зрозумів: єдиний шанс уціліти – це спроба вирватися з пастки. І він пішов у свій останній бій…
Як саме загинув головний повстанець України – достеменно невідомо. З цього приводу одна з версій: був застрелений сержантом військ НКВС, власноруч, щоб не потрапити до рук чекістів, пустив кулю у скроню.
Місце поховання Романа Шухевича досі, через 70 років з дня його загибелі, невідоме. З цього приводу існує чимало припущень, а могилу досі шукають. Натомість «блукає» чимало версій, домислів і відвертих політичних маніпуляцій з цього приводу. Політики різних «мастей» досі намагаються використовувати ім’я Шухевича у своїх вузькокорисливих цілях.
