Це черговий симптом. Симптом системного виснаження, деградації управління і повного ігнорування базових потреб людини у війні. За даними, які українська…
Пам’ятаю, в 2015 році, одразу після боїв під Дебальцевим, випала нагода познайомитися з добровольцями батальйону «Крим». Хлопці з чорними бородами воювали уосібнено, про них ходили легенди. Мене попереджали, що до себе нікого вони не підпускають. Однак журналістська цікавість ятрила. І ось, його Величність – випадок: застав добровольців у Слов’янську на «базі» свого доброго приятеля – волонтера «Німця». Довго розмовляв із Бахою, уродженцем Криму, який з невимовною тугою згадував про сім’ю, яка залишилась у Бахчисараї, де хазяйнувала російська окупаційна адміністрація, підтримувана «зеленими чоловічками». Говорили про мусульманську віру, традиції, і я дивувався, як багато нас об’єднує і водночас, як мало ми знаємо одне про одного.
Тоді ж запитав про шеврон на формі, яким Баха особливо пишався і навіть, здавалось, благоговів перед ним. Беручи символ в руки, я також підкреслив повагу, і мій співрозмовник отримав ще одне натхнення для розповіді – про прапор кримськотатарського народу.
Тоді обіцяли один одному, що після визволення Донбасу повернемо й анексований Крим: Україна має стати єдиною.
Сьогодні, 26 червня, офіційне свято – День кримськотатарського прапора. Із початком війни на сході України він проходить під гаслом: «Два прапори – одна країна», отож це спільне свято. Вітатиму з Днем, який символізує надію про закінчення репресій щодо корінного населення півострова, побратима Баху. Нині він мешкає на Поділлі, однак усім серцем там, у Криму, зі своєю родиною.
