Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
АрміяInform продовжує публікації в рубриці «Випробувано на собі». Цього разу наш кореспондент мав змогу познайомитись ближче з двома зразками зброї — виробництва США та Австрії.
…У той день можливість постріляти з американського карабіна M4 і австрійського AUG випала не тільки мені, а цілій групі журналістів на одному з полігонів Київщини. Забігаючи наперед, скажу, що організатори навіть визначили тоді кращого стрільця серед присутніх представників українських медіа (читачі, які доскролять до низу сторінки, побачать переможця на фото).
До цього дня з іноземних гвинтівок, автоматів я ніколи не стріляв. Тільки «калаш» був у моєму житті. На жаль чи на щастя. Як кажуть, на Жигулях їздив, а на Ford, Cadillaс − не довелось. Тому в карабінному питанні я не експерт, а всього лише допитливий автор, який хоче поділитися емоціями з читачем.
І заздалегідь прошу вибачення за постійні порівняння з автоматом Калашникова. Ну, не було в моїй військовій кар’єрі іншого досвіду…
M4
Інструктор розповідає, що M4 − укорочена версія легендарної M16. Американському спецназу потрібна була невелика автоматична гвинтівка, тому ствол укоротили, приклад зробили телескопічним.
Перше, що відчуваєш − М4 за вагою легше, ніж АК. І магазин вставляється простіше, ніж у кращому радянському автоматі.
…Вішаю карабін на шию.
Патрон тут теж інший − натовський. Калібр 5,56.
Відвожу затвор… О, у цей момент хочеться співати оди тому прекрасному конструктору, який розробив його. Як м’яко він йде! Як легко, одним пальчиком, можна відвести його! Враження, що це затвор іграшкового автомата.
Перший патрон для пристрілки. У коліматорному прицілі бачу мішень. Наводжу червону цяточку на центр.
− Націлились? − запитує інструктор.
− Так.
− Вогонь.
П’ять патронів. Намагаюся насолодитися кожним пострілом.
У руках і на плечі карабін лежить добре. На фото видно, як я ніжно обхопив його.
П’ять пострілів пролунали. Хочеться ще. Але інструктор дає команду розрядити зброю і зробити контрольний постріл.
Йдемо до мішеней. Треба зізнатися, що стрільцем я завжди був таким собі. Тому не розраховую на позитивний результат.
Всупереч очікуванням, бачу, що в «голову» не потрапив, але попадання лягли на мішені кучно.
− Так, черево ви йому нормально зрешетили, − коментує інструктор, заклеюючи «мої» п’ять дірочок у картоні.
AUG
Ця гвинтівочка скромно лежить на столі, очікуючи наступного стрілка. Мене.
AUG, звичайно, важчий за АК. І трішки довший. На фото видно, що моя ліва рука майже не зігнута, − так далеко розташована цівка. Але це дозволяє щільніше притискати приклад до плеча і позитивно позначається на точності пострілу.
Калібр, як і в М4, натовський — 5,56.
Новий інструктор пізніше пояснив мені, що в AUG застосована схема «булпап», коли затворна група перенесена до прикладу, аби суттєво зменшити віддачу. Це і стало, напевно, основною причиною, чому я зробив п’ять непоганих пострілів…
Беру до рук зброю. Збираюся відвести затвор. Інструктор попереджає:
− Усю силу докладаємо.
Відвести затвор тут, мабуть, важче, ніж на АК. Виходить у мене тільки здругої спроби.
Моя червона точка в прицілі знаходить мішень.
− Готовий?
− Готовий!
− Вогонь-вогонь, − неголосно командує інструктор.
Роблю перший постріл… Тепер прийшов час хвалебних пісень схемі «булпап». Такої м’якої віддачі в моєму житті ще не було. Порівняно з «калашом», AUG мене легенько погладив по плечу.
Ще чотири патрони. Натхненний, витрачаю і їх.
Розряджаю зброю. Роблю контрольний постріл. З інструктором йдемо до мішеней.
Із п’яти влучань − дві десятки!!
− Потім, бачиш, вліво пішов. Напевно, після другого пострілу трохи переклав приклад на плечі. Але кучність нормальна… − оцінює інструктор.
Приємно здивований, повертаюся на вихідну позицію. На жаль, на сьогодні свій боєкомплект я вже витратив. На згадку забираю собі натовську гільзочку.
Фото − Дмитро Юрченко
