Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
АрміяInform продовжує публікувати серію матеріалів про оборонців Луганського аеропорту. Впродовж 146 діб українські захисники тримали оборону, перебуваючи вповному оточенні та під нищівним вогнем ворожої артилерії.
Уночі 27 липня 2014-го артилеристи однієї з гарматних самохідно-артилерійських батарей бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича зайшли в Луганське летовище.
Наш співрозмовник −майор Володимир Русінов (тоді− старший офіцер батареї, старший лейтенант) був серед тих, хто двічі заходив на летовище та вийшов із руїн у визначений район з останнім взводом 30 серпня 2014 року. За цей час підрозділ втратив три вантажівки, тягач, гармату, бензовози йпричепи. Але найголовніше – саме в аеропорту не загинув жоден артилерист.
«Коли відкрили БТР, кров була повсюди»
Перший сумний досвід артилеристи отримали під час боїв поблизу селища Металіст. За словами Володимира Русінова, 80-та окрема аеромобільна бригада відправила кілька БТРів на захоплення блокпосту сепаратистів, проте вони недооцінили сили противника. Урезультаті загинуло 11 військовослужбовців, знищено 2 бронетранспортери.
−Один із підбитих БТРів евакуювали на позиції українських військ поблизу села Весела Гора. Коли його відкрили, кров була повсюди. Жахливе видовище, не для слабкодухих. Дуже шкода загиблих побратимів. Ми зрозуміли, що в противника багато піхоти, якої йому не шкода, зокрема, найманців із Чечні, −розповідає офіцер.
Наші гармаші працювали на придушення ворожої артилерії із закритих позицій в районі Веселої Гори. Як пригадує Володимир Русінов, тодівбойовиків бракувало артилерії для ефективного її застосування. Уже згодом Росія забезпечила їх самохідними установками, причіпними гаубицями й реактивними установками «Град». Інтенсивно застосовувати артилерію бойовики почали з середини липня 2014-го. Також в їхнє розпорядження надали БПЛА, які майже цілодобово проводили розвідку позицій українських військ.
«За добу коригувальникам вогню бойовики платили по 300 доларів»
−На нашій території «на руку» бойовикам працювала агентура з місцевих мешканців. Інформацію «зливали» з усіх боків. Нічим не примітна цивільна людина могла виявитись коригувальником вогню. Часто неподалік позицій проїжджали одні йті ж машини. Пригадується біла «Нива», яка постійно з’являлася неподалік нашого розташування. Чоловіка і жінку, які були в автівці, охорона помічала тричі. Під час перевірки документів пара розповідала, що об’їжджає село Веселу Гору, аби дістатися до Луганська. Ми зауважили, що невдовзі після таких зустрічей по наших позиціяхвідкривався прицільний вогонь, −згадує Володимир Русінов.
Про підозрілу сімейну пару армійці повідомили контррозвідку. Подружжя виявилось коригувальниками вогню. Їх затримали,і ворожа артилерія перестала так часто турбувати вогнем. Зі слів співрозмовника, у кожному населеному пункті була ворожа агентура. Будь-яку інформацію про українські підрозділи оплачували бойовики. Зазвичай коригувальниками вогню виступали підготовлені люди, які могли надавати професійні відомості для нанесення удару, вміли працювати з приладами розвідки, чудово орієнтувалися на місцевості, читали карти та правильно визначали координати.
Інформація про переміщення, розташування, кількість, наявність озброєння українських підрозділів передавалася ворогові всюди і постійно. Артилерист пригадує, як у Луганському аеропорту взяли в полон 26-річну жінку та 18-літнього хлопця, які виявилися коригувальниками. За добу подібним «спеціалістам» бойовики платили по 300 доларів.
«Ізкожним обстрілом усе більше розуміли, що можемо загинути будь-якої миті»
Гарматна самохідно-артилерійська батарея прибула в Луганський аеропорт 27 липня 2014 року. Ситуація дійсно була напруженою. Ворог обстрілював безперервно.
−Бойові завдання ми виконували з сектором стрільби приблизно в220 градусів. Артилерійська система «Гіацинт-С» не має можливості довертати ствол гармати – це не «Мста-С», у якої є башта. Тому ми розподілили батарею повзводно та розташували наші гармати так, щоб максимально перекрити цей сектор. 152-мм батарея 2С5 не розрахована на стрільбу на близькі дистанції, тому для нас шукали цілі на дальніх відстанях у глибині оборони противника, −пояснює Володимир Русінов.
Оборона аеропорту була налагоджена: по периметру обладнали опорні пункти, кожні півгодини надходили доповіді про стан справ у напрямку спостереження. Бойовики неодноразово намагались прорвати оборону – зі сторони Індустріального, Луганська, селищ Хрящевате та Новосвітлівка. Переміщення ворожих підрозділів і поставка боєприпасів та техніки здійснювалась по трасі Краснодон – Луганськ. Одним із завдань артилеристів було перекриття цих поставок із Краснодону.
Під час першого перемир’я до Луганська направлявся так званий «гуманітарний конвой»з РФ. Батарея була наведена і готова його знищити. Проте команди на ураження колони не надійшло. Після прибуття цього конвою ситуація на фронті кардинально змінилась: обстріли почастішали в декілька разів і стали масованими.
До Дня Незалежності України 40 відсотків території аеропорту було знищено, будівлі зруйновані. Бійці жили впідвалах або в штучно зроблених бліндажах.
−Ізкожним обстрілом усе більше розуміли, що можемо загинути будь-якої миті. Снаряд калібру 152-мм або приліт «Граду» під часпрямогопопаданняв бліндаж однозначно знищить і бліндаж, і тих, хто в ньому перебуває. А в бліндажі нас жило 22 особи. Унаслідок обстрілів нам доводилося постійною відновлювати дротовий зв’язок із командним пунктом 80-ї бригади, −розповідає Володимир Русінов.
В середині серпня батарея отримала наказ переміститись до міста Лутугине. Тодінаші армійці мали явну перевагу над противником і виконували завдання дуже ефективно. Бойовики зазнавали великих втрат.
Бойовики вели вогонь із самохідних артилерійських установок «Гвоздика», які пересувалися на залізничних платформах
На кінець другої декади серпня артилеристи знову отримали наказ переміститись до Луганського аеропорту. Командир батареї капітан Віталій Вітковський залишився в Лутугиному на валковому комбінаті, а старший лейтенант Русінов із взводом вирушили до летовища. Тодівже близько 60 відсотків території аеропорту було знищено.
−Одним із найбільш результативних завдань був точковий артудар по Краснодону. Там в одній із шахт помітили скупчення військової техніки бойовиків: танки, БМП, БТР тощо. Їх заховали усередині шахти, у штольнях. Звідти техніку вже переправляли на Луганськ та Донецьк. І ми нанесли вогневе ураження точно по цій шахті. За даним розвідки, наші дії були настільки ефективними, що знищили майже всю техніку, −пригадує артилерист.
Приблизно з середини серпня ворог почав масово використовувати артилерію проти захисників Луганського аеропорту. Вогонь вівся з усіх сторін: з Луганська, Краснодона (із 2016 року −Сорокине), Новосвітлівки.
За спогадами Володимира Русінова, бойовики мали заздалегідь підготовлені позиції для ствольної артилерії та «Градів». За стільки днів бойових дій вони вже точно знали, куди саме має наноситися удар. Іноді вогонь по аеропорту вівся одночасно з усіх сторін.
−За одну ніч я нарахував 24 обстріли лише з РСЗВ БМ-21 «Град». Було дуже страшно, земля летіла звідусіль. І запах… Це був запах війни, запах смерті. Той стан, ті почуття неможливо передати словами – це потрібно пережити особисто, −пригадує офіцер. − На День Незалежності України бойовики зробили нам «подарунок». Тоді, як у Києві відбувався урочистий парад військ, ми перебували під шаленим шквалом вогню ворожої артилерії. Стріляли з «Градів», 122-мм гаубиць Д-30, танків та мінометів. Тоді я вперше побачив, як танк може вести вогонь навісною стрільбою, причому доволі ефективно. Зрозуміло, що звичайне «ополчення»неспроможне так влучно вести вогонь, адже потрібні спеціальні знання та навички. Очевидно, що ними керували кадрові військовослужбовці регулярної армії Росії. Ми зазнали втрат…
Співрозмовник наводить цікавий тактичний маневр противника. Одна з ворожих батарей наносила точні вогневі удари йдуже швидко змінювала позиції, що не давало змоги нанести ефективну відповідь. Наші артилеристи почали вивчати район, звідки вівся вогонь. З півночі на південь на відстані приблизно 14-15 кілометрів від аеропорту зі сторони Краснодона розташована залізнична дорога. Вогонь бойовикам потрібно було вести зі сходу на захід. Вони поставили 122-мм самохідні артилерійські установки «Гвоздика» на залізничні платформи та трактором пересували ці платформи на визначені позиції для ведення вогню. Відстрілялись, і трактор тягнув їх далі. Через кілька кілометрів −знову зупинка, черговий вогневий удар. Таку тактику вони застосовували доволі часто.
На 29 серпня у розпорядженні старшого лейтенанта Русінова залишилась тільки одна справна гармата, оскільки інша вийшла з ладу. Ізкожним днем обстріли відбувались усе частіше. Уцій ситуації справність бойової техніки була критичною, але ремонтні бригади не ризикували їхати до аеропорту. Збільшилась чисельність живої сили противника, бо РФ ввела на територію України свої батальйонно-тактичні групи. Артилеристи змушено відійшли до Лутугинського валкового комбінату.
«120-мм снаряд впав буквально в кількох метрах від нашої машини»
−Із30 серпня противник почав вести вогонь по Лутугинському валковому комбінату та житловихсекторахміста. Були дуже великі руйнування. 31 серпня ситуація навколо аеропорту погіршилась. Нас почали оточувати, почастішали обстріли. Цього ж дня почалась операція виведення військ із території Лутугиного та Луганського аеропорту. Люди йшли пішки, оскільки 80 відсотків техніки було знищено. Переміщувались уночі, бо вдень існувала велика загроза потрапити під обстріл. На території аеропорту залишилось близько сорока осіб, які трималися до останнього і стали свідками пересування російських танків летовищем, −пригадує Володимир Русінов.
Батарея перебувала на відстані 5-7 км від ворожих позицій. Коли Лутугине бойовики взяли в кільце та вели масований вогонь по населеному пункту, місцеве населення змушено переховувалось у наших військових. А вже через дві години деякі з тих, хто переховувався, поверталися у місто й «зливали» інформацію противнику. Про це українським захисникам досі боляче згадувати. Вони не розуміють, як люди можуть продавати ворогові тих, хто забезпечував їх усім необхідним, коли сепаратисти зруйнували будинки, магазини були порожніми, і продуктів та ліків не вистачало…
−1 вересня ми потрапили під такий обстріл, який ніколи не забуду. Через димові сутінки і вогонь день перетворився на ніч. Бойовики знали, якими шляхами ми маємо їхати, і саме туди наносили основний удар. Кожен із наших бійців розумів: вихід тільки один і він там, де відбувається найбільший обстріл. Вишикувались у колону і, проломивши МТ-ЛБ огорожу комбінату, розпочали відхід. Пам’ятаю, як щойно в’їхали на перше перехрестя, по нам вистрілили з міномета. 120-мм снаряд упав буквально в декількох метрах від нашої машини і не вибухнув, а просто скотився в яму. Бійці були шоковані! Господи, як нам пощастило пройти всі ділянки відходу без втрат, −розповів Володимир Русінов.
Під час відступу дуже постраждала МТ-ЛБ командира батареї. Вона стала схожою на решето, особливо паливний бак. Щоб підтримувати рівень пального в ньому, довелося забивати отвори від осколків та куль дерев’яними кілками. Це допомогло мінімізувати втрату пального, але дива не сталось,і за деякий час машина командира батареї остаточно зупинилась.
−Уже за 100 м від нас почали вибухати міни. Переслідувало відчуття, що ворог постійно спостерігає за нами. Усі розуміли, що недоцільно залишати працездатну техніку ворогові, тому вирішили підірвати машину командира батареї. З неї зняли кулемет, що був у не дуже гарному стані, забрали цінні речі, документацію й кинули усередину авто дві гранати. Машина згоріла вщент. Пригадую, як удень минали наші ранкові вогневі позиції. Побачили ділянку, вкриту касетними боєприпасами з 300-мм РСЗВ БМ-30 «Смерч». Щоб краще зрозуміти, що таке касетний боєприпас, уявіть, що в одній ракеті міститься 72 заряди. Кожен заряд має вагу близько 3-х кілограмів. Коли ракета злітає, вона вибухає на висоті 2,5-4 км і накриває квадрат розміром до 70 га землі, −пригадав артилерист.
Дорогою до колони артилеристів приєдналось ще декілька одиниць техніки з інших підрозділів. Коли армійці перемістились на польові дороги, противник почав гатити по нихіз «Градів». Того разу обійшлось без втрат.
Фото – з особистого архіву Олега Калашнікова
